Розділ 23

Селін

Оскільки центральні ліфти закрили на технічне обслуговування, нам із мамою довелося скористатися службовим, щоб не йти пішки на п’ятнадцятий поверх. Матір приязно усміхалася працівникам, і вони одразу поступилися нам місцем, намагаючись пропустити вперед. Проте вона м’яко відмовилася — мама завжди вміла тримати марку й показувати повагу до колективу, тож ми залишилися чекати своєї черги. Коли ми нарешті зайшли, кабіна миттєво заповнилася колегами, і в останній момент зайшов і Джаред. Доля чи випадковість, але він опинився просто за моєю спиною. Він стояв так близько, що усе всередині мене стиснулося у вузол. Найстрашніша відстань вимірюється не кілометрами, а мовчанням і кроками, які ти не маєш права зробити, навіть коли стоїш за кілька сантиметрів від людини, до якої прагне вся твоя душа. Я не втрималася. Закусивши нижню губу, склала руки за спиною і потягнулася пальцями назад. Пучки моїх торкнулися його долоні, і Джаред одразу впевнено й міцно стиснув мою руку. Коли ліфт плавно зупинився й двері розсунулися, всі повільно почали виходити.

— Селін, зайдеш до мене, — промовила матір, коли ми вийшли з ліфта.

Я застигла на декілька секунд й, озирнувшись, зустрілася з Джаредом поглядом і побачила короткий подих усмішки на його обличчі та цей заворожливий погляд із-під лоба, від якого по шкірі пробігли сироти.

— Селін, ти мене слухаєш?

Господи, я вже зовсім з глузду з’їхала? А про що взагалі запитувала матір? Я поглянула на неї, і вона гучно видихнула та буквально просвердлила поглядом Джареда та пішла далі, роздратовано промовляючи, що чекатиме мене в кабінеті.

— Як малі діти, ну чесне слово, — пробурмотіла матір, і я, не втримавшись, хмикнула.

Джаред повільно наблизився, взявши мене за руку, і я бездумно пішла за ним, підкоряючись кожному його руху. Він відкрив двері у свій кабінет, замкнув замок і одразу ж затягнув мене у свої обійми.

Джаред поцілував мене — палко, пристрасно, з голодною жагою. Я без роздумів відповіла на його поцілунок, занурюючи пальці в його волосся та притискаючись усім тілом. Думки остаточно затьмарилися, а всередині спалахнуло нестримне бажання. Я хотіла більшого, хотіла розчинитися в ньому повністю й забути про все, що відбувалося навколо.

— Селін, я сумував, — прошепотів у вуста.

У грудях серце стискалося, у голові паморочилося від насолоди його близькості. Він узяв у долоні моє обличчя й м’яко поцілував у ніс, потім у щоки, а далі знову міцно притиснув до себе. Я нарешті полегшено видихнула. Було так спокійно в його обіймах, так добре, що я просто не могла повірити у своє маленьке щастя посеред усього цього хаосу.

Проте раптовий стукіт у двері змусив нас обидвох повернутися до реальності. Я поглянула на Джареда, і ми разом стиха засміялися.

— Ну, як завжди! — простогнав чоловік, невдоволено похитавши головою. — Постійно хтось заважає.

Пролунав ще один стукіт, і цього разу набагато сильніший, наполегливіший.

— Джареде, сподіваюся, це не якась дівчина так настирливо стукає до тебе в кабінет? — підморгнувши, мовила я, намагаючись приховати легке хвилювання за грайливим тоном.

— Ти будеш ревнувати? — прошепотів він прямо в мої губи.

Я не відповіла, лише відчула, як щоки почали зрадницьки червоніти. Джаред задоволено всміхнувся.

— Мені дійсно варто йти, — вже спокійніше мовив він. — Але я неймовірно радий, що зміг викрасти тебе хоча б на декілька хвилин від Карли.

Я інстинктивно прикусила нижню губу. Помітивши цей рух, Джаред знову нахилився й легко торкнувся моїх губ. Цей поцілунок був досить швидким, адже у двері знову почали наполегливо гупати. Я вийшла з кабінету разом із ним. Поруч стояли двоє чоловіків, серед яких я впізнала лише одного з акціонерів — містера Альфреда. На моє привітання вони відповіли стриманими, ледь помітними посмішками.

Джаред усе ще міцно тримав мене за руку, не бажаючи відпускати. Я помітила, як ті двоє здивовано зиркнули на наші сплетені пальці. Джаред ніжно поцілував мене в скроню й пішов разом із ними, а я повільно, не поспішаючи, усе ще літаючи десь у небесах від його дотиків, попрямувала до кабінету.

Із солодких мрій мене жорстоко вирвали гучні крики матері, які луною долинали з іншого кабінету. Тривога миттєво стиснула горло. Я підбігла та, різко відчинивши двері, завмерла: у кабінеті панував справжній хаос. Там стояли троє охоронців, Евелін Браун, начальник фінансового відділу та адвокат компанії. Матір була просто люта, її обличчя було блідим. Вона розлючено зиркнула на мене, швидко підійшла та відвела трохи далі від чужих вух.

— Мамо, що відбувається? — злякано прошепотіла я.

— Селін, де Джаред?

Я знову розгублено оглянула присутніх і, схрестивши руки на грудях, попрохала, щоб мама негайно все пояснила. Вона різким помахом руки виставила всіх за двері й одразу почала розповідати. Слухаючи її, я широко відкрила очі й гарячково намагалася перетравити цю страшну інформацію, відчуваючи, як земля тікає з-під ніг.

— Мамо, чому ти не зупинила його? Чому не попередила?! — вигукнула я, відчуваючи, як паніка охоплює все тіло.

— Я не встигла! — почала виправдовуватися вона, хапаючись за голову. — Нас усіх розвели, як йолопів!