Розділ 20

Селін

Прохолодне вечірнє повітря трохи заспокоїло думки після важкого дня. І поки таксі долало вечірні затори, я сиділа на задньому сидінні й дивилася на вогні міста, що миготіли за вікном. Усередині все стискалося від передчуття зустрічі з Джаредом, але раптом екран телефона засвітився, вивівши мене із думок — телефонувала Клавдія.

— Селін… ти як? — її голос у слухавці тремтів від провини. — Пробач мені, будь ласка… Я після того жаху в клубі так злякалася за тебе, що не придумала нічого кращого, як зателефонувати твоїй матері. Я знала, як Карла реагує, але просто панікувала…

— Усе добре, Клавдіє, я розумію, — тихо промовила. — Головне, що зараз усе під контролем.  

— І ще одне… — Клавдія зробила паузу, ніби збираючись із духом. — Я сьогодні бачилася з Еліс. Ти не повіриш, але вона була сама не своя. Перелякана, стривожена через усе, що сталося в коридорі. Вона навіть попросила передати тобі вибачення.

Я лише коротко хмикнула в слухавку, злегка хитаючи головою. Вибачення від Еліс Кінг? Тієї, яка штовхнула мене зі скелі та ще вчора отруювала повітря своєю ненавистю? Це звучало надто фальшиво й дивно, щоб вірити в раптове каяття.

— Нехай ці вибачення залишить собі, — байдуже відповіла я. — Мені зараз не до неї.

Попрощавшись із Клавдією, я поклала телефон до сумки. Таксі якраз повертало в провулок до будинку Джареда, і моє серце прискорено забилося об ребра. Невже я так просто змогла викреслити ті старі почуття до нього? Чи це лише ілюзія? Але й від цієї думки всередині зародився холодний хробак сумніву. А що, якщо це не прийняття його таким, яким він є, а лише черговий захисний механізм? Усвідомлення цього водночас і лякало до дрижаків, і дивно заохочувало до більшого. Можливо, я боялася знову відкрити душу й виявитися вразливою, але бажання ступити за цю межу було сильнішим за будь-який страх.

Зупинившись біля квіткового магазинчика, розрахувалася з водієм і вийшла. Побачивши яскравий стелаж із букетами, я просто не змогла втриматися від бешкетної думки. Купити чоловікові квіти? Чому б і ні, зрештою, хто сказав, що так робити не можна? Це здавалося трохи смішним, але водночас дуже милим і нестандартним жестом.

За п’ять хвилин я вже піднімалася ліфтом на його поверх, тримаючи в руках пишний, гарний букет червоних троянд.

Коли я натиснула на дзвоник, серце калатало десь у горлі. Двері відчинилися майже миттєво — Джаред стояв на порозі в домашньому одязі, із розпатланим волоссям і тривогою в очах, яка вмить змінилася повним шоком. Він застиг, переводячи погляд із мого обличчя на букет у моїх руках і назад. Його брови злетіли вгору, а губи злегка розімкнулися, але він не зміг вимовити ні слова.

— Я вже навіть почав хвилюватися, чи ти повернешся до мене, — примружився й пропустив усередину.

Я не втрималася й тихо замилувалася його розгубленим виразом обличчя, розпливаючись у теплій усмішці.

— Тримай, — із легким смішком мовила я, простягаючи йому квіти. — Це тобі. Подяка за мій порятунок.

Джаред обережно взяв букет, усе ще дивлячись на мене з німим запитанням і легким зачудуванням, а потім його губи повільно розтягнулися в м’якій усмішці.

— Гм… неочікувано, — кивнув і поставив букет у вазу на столі.

Я присіла на диван, схрестивши руки на грудях, і пильно поглянула на нього.

— Джареде, а тепер скажи мені чесно: як ти опинився в тому клубі?

Він легко всміхнувся й сперся спиною об одвірок.

— Ну… я просто відчував, що десь поруч тобі катастрофічно бракує моєї присутності.

— Джареде, давай без жартів, — обірвала я його, суворо вигнувши брову. — Я цілком серйозно.

Його усмішка згасла, а погляд став серйозним. Він важко зітхнув, провівши долонею по обличчю.

— Добре. Мені зателефонувала Клавдія і повідомила про клуб.

Я лише коротко хмикнула, хитаючи головою від суміші гіркоти й обурення:

— Чудово. Тобто ви всі — ти, моя мати, навіть Клавдія — по-своєму намагаєтеся мене контролювати? Вирішуєте за моєю спиною, що для мене краще?

Джаред відкрив був рот, щоб заперечити, але я підняла руку, зупиняючи його:

— Але… хай там як, завдяки Клавдії, ти врятував мене вчора. Дякую за це.

Джаред видихнув, підійшов ближче й сів поруч зі мною на диван.

— Селін, я також хотів поговорити з тобою про Майкла.

— О, та невже? — знизала плечима. — Невже він приходив до тебе й жалівся?

Я підвелася з дивана й покрокувала до виходу, намірившись негайно покинути квартиру. Я не хотіла з ним сваритися, тим паче через Майкла. Тому краще буде, якщо я піду без скандалу та зайвих розбірок, які нікому не потрібні. І десь у глибині душі, під цією маскою холодного захисту, я прагнула перевірити його. Перевірити, чи відпустить він мене так легко, чи зробить крок назустріч. Чи це було з мого боку егоїстично? Можливо. Але ця дрібна маніпуляція давала мені бодай якесь відчуття свого контролю.

— Селін, зупинися! — окликнув він.

Я вже простягнула руку до дверної ручки, але Джаред зупинив мене. Його міцна долоня перехопила моє зап’ястя, а іншою рукою він обережно, але непохитно притиснув мене до стіни, перекриваючи будь-який шлях до втечі.