Розділ 18

Селін

Я вже годину крутилася перед дзеркалом, влаштувавши в спальні справжній хаос із гребінців, шпильок і резинок. Спочатку стягнула волосся у високий хвіст, але… одразу ж його розпустила. Спробувала закрутити недбалу гульку — знову не те, виглядало якось побутово. Заплела косу… і тут же розплела зі зітханням: якось банально.

Урешті-решт, розчесавши пасма, я вирішила залишити волосся просто рівним і розпущеним. Воно м’яко лягло на плечі, додаючи образу саме тієї невимушеної легкості, якої я так прагнула.

Коли я була Деніз, мені було абсолютно байдуже до зачісок. Тоді довге волосся слугувало зовсім іншою метою — надійним, невидимим щитом — і завжди допомагало легко прикрити відкриті ділянки тіла, сховавши від сторонніх очей шрами та сліди минулого, які я так ретельно намагалася тримати в тіні. Тепер усе змінилося, але звичка залишатися під цим захисним куполом із волосся все ще сиділа всередині занадто глибоко.

У макіяжі надала перевагу тіням графітовому кольору, кольору нічного неба, та нанесла їх на внутрішній куточок ока. Зробила тонку стрілку, яка надала додаткового контрасту та виразності погляду. Щоб не перестаратися, намагалася намалювати стрілку дуже тонкою. Нафарбувала губи матовою помадою. Вибрала натуральний відтінок, який буде підкреслювати природність. Доторкнулася до браслета на зап’ясті, який подарувала Лейла, та усміхнулася своєму зображенню в дзеркалі. На душі було досить спокійно та гармонійно. Ці відчуття також мене порадували. Ну що ж, тепер варто переходити до найтяжчого… вибору одягу. Передивилася свій гардероб. Гм… нічого цікавого: від класики та східного одягу до спортивного. У кімнату зайшла мама, склавши руки на грудях, уважно поглянула.

— Мені варто хвилюватися?

— Мамо, не варто. Я лише йду відпочити з колишньою подругою Клавдією в клуб. Так що буду пізно, і тобі не варто хвилюватися й чекати мене.

— Твої слова не заспокоїли мене.

Я ще декілька хвилин передивлялася свій гардероб, доки не знайшла чорний комбінезон і взула замшеві коротенькі ботильйони на підборах. Схопила сіре пальто, поцілувала маму в щоку та в піднесеному настрої вийшла на вулицю, де мене вже чекала Клавдія.

— Я не очікувала, що ти мені зателефонуєш, — тихо промовила вона.

На дворі було досить холодно. Я закуталася в пальто та байдуже відповіла:

— Клавдіє, моє відношення до тебе не змінилося. Ми будемо спілкуватися, але більшого від мене не очікуй.

Помітила, як вона нахмурилася та швидко закліпала.

— Селін, я розумію, що тобі потрібний час, але я рада тому, що ти зателефонувала.

— Ну що, тоді гайда відпочивати.

Я сіла в таксі, Клавдія ще декілька секунд постояла на вулиці, комусь телефонувала, потім сіла на заднє сидіння біля мене та весело промовила:

— Нехай цей вечір буде незабутнім.

У клубі лунала важка гучна музика із сильним басом, а темряву приміщення постійно пробивали швидкі та яскраві спалахи світла. Я оглянулася довкола й мимоволі скривилася. Це місце було не для мене, але я вже тут. Тому варто розслабитися. Скинувши пальто та залишивши його в кріслі за столиком, який завчасно забронювала Клавдія, я випила з нею коктейль і, перекинувши сумочку через плече, пішла танцювати. Рухатися почала повільно, ніби змушено, але з кожним бітом музики моє тіло скидало із себе тягар останніх днів. Згодом почала танцювати до знемоги, до печіння в м’язах, розчиняючись у цьому шаленому ритмі. Емоційно зламана, випалена зсередини всіма цими таємницями й спогадами, я знала лише одне: танець був моїм єдиним порятунком. У цьому русі не було краси чи грації — була лише чиста, дика свобода, єдина мить, коли я не мусила бути сильною, не мусила терпіти чи грати роль. Музика тримала мене над прірвою, даруючи ілюзію повної волі, де я могла просто кричати тілом усе те, чого не наважувалася вимовити вголос.

Я віддавалася цьому ритму повністю, дозволяючи танцю випалювати зсередини весь накопичений біль, заціпеніння та дикий страх, який отруював моє життя. На декілька хвилин я справді відчула жадану свободу — чисту, безкомпромісну, ніби була лише я та цей шалений басовий гул.

Змахнувши з обличчя пасмо волосся, я очима почала шукати Клавдію і побачила, що вона продовжувала вихиляти один коктейль за іншим, сміючись до бармена і явно не контролюючи ситуацію. Потрібно було витягувати її звідти, поки вечір не перетворився на катастрофу. Я важко зітхнула й, пробираючись крізь натовп танцюючих, зіштовхнулася з парою. Вибачившись, повернула голову й побачила Джареда. Моє серце пропустило удар. Я трохи примружилася, намагаючись зрозуміти, чи це не алкоголь грає зі мною в дурні жарти, і повільно хитнула головою, ніби висловлюючи йому мовчазний протест. Чи мав він право ходити за мною тінню? Ні. Але зараз у мене не було ані сил, ані бажання влаштовувати з ним чергове з’ясування стосунків.

Я відвела погляд і підійшла до барної стійки. Клавдія вже ледь трималася на ногах, намагаючись замовити черговий напій.

— Так, тобі на сьогодні досить! — голосно промовила, перехоплюючи її за плечі.

— Селі-ін! — розтягуючи слова, вигукнула вона й спробувала обійняти мене. — Ти така гарна сьогодні…

— Ходімо, — підхопивши Клавдію під руку, обережно повела її через шумно танцюючий натовп у бік туалетної кімнати.