Розділ 17

Селін

Я відпустила Джареда.

Він мовчки встав з ліжка, поцілував у щоку та вийшов із кімнати. За декілька секунд почула, як вхідні двері закрилися. Здається він зрозумів, який саме вибір я зробила!

Я просто його відпустила…

Мовчки. Без емоцій.

Він пішов, а я ще декілька хвилин сиділа на ліжку з вологими очима. У мені вирував ураган емоцій, серце калатало, і коли прийшло розуміння, що я зробила, то, вхопивши лише куртку, босоніж і в піжамі вибігла з квартири, але було вже занадто пізно. Стояла біля будинку, тремтіла від холоду і проклинала себе за свій ступор та боязнь спробувати налагодити з ним відносини.

Ми часто відштовхуємо тих, хто єдиний здатен вилікувати наші внутрішні розломи, боячись показати власну слабкість, боячись знову згоріти. Замість того, щоб скласти розбите життя до купи, ми власними руками розкидаємо уламки долі по холодній підлозі, перетворюючи власний дім на пустку.

Він викликав у мені таку бурю емоцій, такі відчуття, від яких у розбитому серці спалахувало вогнище, від яких хотілося жити, дихати та кохати. Бо справжнє кохання — це завжди стрибок у прірву, де немає жодних гарантій, а є лише страх втратити все або здобути шанс на порятунок.

А зараз вже пізно. Він поїхав. Я не зупинила його. Тому з важким тягарем на серці повернулася додому.

Я дивилася на себе в дзеркалі в салоні й прокручувала ці спогади. Ну, що я можу сказати: дурепа! Вгамувала свої емоції та вирішила, що все ж таки варто погодитися на умови матері, принаймні так Джаред буде поряд. Мама була дуже рада, адже її план щодо повернення родини Джексонів у компанію, здійснився.

Ну що ж, нехай! Лише одне питання мене турбувало: як відреагує Джаред? Я сиділа без ентузіазму в салоні. Опустила очі, бачила пасма мого волосся на підлозі. Захотілося щось змінити в собі, і перше, що на думку прийшло, було змінити зачіску. Мама сиділа на дивані та розглядала журнали.

— Дорогенька, я вибрала тобі гарну сукню! — із запалом промовила та підняла голову, і наші погляди зустрілися у дзеркалі.

Я натягнула на обличчя усмішку й кивнула.

— Твоє повернення повинно бути ефектним! — із гордістю в голосі продовжила свою думку вона. — У мене є план дій. Тобі хвилюватися не варто.

Жінка, яку я бачила в дзеркалі, яка дала мені життя, яка не втрачала надію, що хоча б хтось залишився живий, любляча та мила моя матір, яку я згадала, була іншою. Зараз на мене дивилася зовсім інша жінка, яка за три роки стала жорстокою, принциповою, із грізним поглядом та холоднокровністю. Інколи думаю, якою б я стала, якби пережила те, що вона? З впевненістю можу сказати: такою самою, і тому погодилася на її умови, але в мене також був свій план.

— До речі, — різко змінила тон матір, примруживши очі у відображенні. — Ти так і не сказала мені найголовнішого. Чому ти досі мовчала про те, що саме Еліс Кінг штовхнула тебе з пагорба?

Я на мить замерла, відчуваючи, як усередині все стискається від холоду.

— Звідки ти знаєш? — тихо спитала я, дивлячись на неї через дзеркало.

— Підлабузник Майкл про все розповів, — спокійно відказала вона, не зводячи з мене важкого погляду. — І ти збиралася просто сидіти склавши руки? Після того, що вона зробила?

— Я не хочу мстити, мамо, — ледь чутно, але твердо відповіла я.

Жінка-перукар, яка акуратно збирала моє волосся, від почутих слів різко завмерла й округлила очі, намагаючись зробити вигляд, що нічого не почула. Я помітила це в дзеркалі, але мені було байдуже.

На виході із салону неочікувано зустріли Майкла. Матір із презирством поглянула на нього.

— Селін! — схвильовано промовив він, а потім перевів погляд на маму. — Добрий день, місис Джексон.

Матір фиркнула й закотила очі.

— Привіт, — знову натягнувши усмішку на обличчя, промовила я.

Майкл декілька секунд стояв мовчки. Матір не витримала, взяла мене за руку та потягнула до машини.

— Селін, можна поговорити з тобою? — крикнув Майкл.

Я зупинилася біля машини й матір смикнула мою руку.

— Селін, ходімо! — стривожено промовила.

— Мамо, ти їдь без мене! — занадто різко промовила, однак, щоб згладити цей вчинок, поцілувала маму в щоку. — Все добре. Я поговорю з ним. Тим паче мені потрібно дещо дізнатися, це все для нашої справи, — тихо додала й підморгнула.

— Я не очікував тебе тут зустріти, — хихикнув Майкл і схилив голову.

— Дійсно, — повільно наблизилася до нього, — досить несподівана зустріч.

— Можливо, будеш кави? — поглянувши на мене з-під чола, спокійно спитав. — Я знаю тут гарну кав’ярню…

— Я знаю, де роблять саму смачну каву, і це точно не тут!

Помітила, як від мого тону розмови Майкла перекосило. Він подивився мені у вічі й не знав, що говорити далі.

— Але я не відмовлюся від чорного чаю з бергамотом, — всміхнулася.