Розділ 17

Аудіотрек 2Scratch ft. Lox Chatterbox — Superlife

Селін

Я відпустила Джареда.

Він мовчки встав з ліжка, поцілував у щоку та вийшов із кімнати. Через декілька хвилин почула, як вхідні двері закрилися. Зрозумів, який саме вибір я зробила!

Я просто його відпустила...

Мовчки. Без емоцій.

Він пішов, а я ще декілька хвилин сиділа на ліжку з вологими очима. У мені вирував ураган емоцій, серце калатало, і коли прийшло розуміння, що я зробила, та, вхопивши лише куртку, босоніж вибігла з квартири, але було вже занадто пізно. Стояла біля будинку, тремтіла від холоду і проклинала себе за свій ступор та боязнь спробувати налагодити з ним відносини. Я не претендувала на роль його дівчини, не претендувала на його серце, не придумала собі казку з ним, я просто хотіла бути поруч, бачити його посмішку, відчувати його дотики на вустах, тілі, знати, що в нього все добре.

Хоча кому я брешу зараз?

Собі?

Саме так!

Насправді я бачила його поряд із собою. Він викликав у мені таку бурю емоцій, такі відчуття, від яких у розбитому серці спалахувало вогнище, від яких хотілося жити, дихати та кохати.

А зараз вже пізно. Він поїхав. Я не зупинила його. З важким тягарем на серці повернулася додому.

Я дивилася на себе в дзеркалі в салоні й прокручувала ці спогади. Ну, що я можу сказати: дурепа! Вгамувала свої емоції та вирішила, що все ж таки варто погодитися на умови матері, принаймні так Джаред буде поряд. Мама була дуже рада, адже її план, щодо повернення родини Джексонів у компанію, здійснився.

Ну що ж, нехай! Лише одне питання мене турбувало: як відреагує Джаред? Я сиділа без ентузіазму в салоні. Опустила очі, бачила пасма мого волосся на підлозі. Захотілося щось змінити в собі, і перше, що на думку прийшло, змінити зачіску.  Мама сиділа на дивані та розглядала журнали.

— Дорогенька, я вибрала тобі гарну сукню! — із запалом сказала та підняла голову, наші погляди зустрілися у дзеркалі.

Я натягнула на обличчя посмішку та кивнула.

— Твоє повернення повинно бути ефектним! — із гордістю в голосі продовжила свою думку. — У мене є план дій. Тобі хвилюватися не варто.

Жінку, яку я бачила в дзеркалі, яка дала мені життя, яка не втрачала надію, що хоча б хтось залишився живий, любляча та мила моя матір, яку я згадала, була іншою. Зараз на мене дивиться зовсім інша жінка, яка за три роки стала жорстокою, принциповою, із грізним поглядом та холоднокровністю. Інколи думаю, якою б я стала, якби пережила те, що вона? З впевненість можу сказати: такою самою, й тому погодилася на її умови, але в мене також був свій план.

На виході з салону неочікувано зустріли Майкла. Матір із презирством поглянула на нього.

— Селін! — схвильовано сказав, потім перевів погляд на маму. — Добрий день, місіс Джексон.

— Привіт, — знову натягнувши посмішку на обличчя, промовила.

Майкл декілька хвилин стояв мовчки. Матір не витримала, взяла мене за руку та потягнула до машини.

— Селін, можна поговорити з тобою? — крикнув Майкл.

Я зупинилася біля машини. Матір смикнула руку.

— Селін, ходімо! — стривожено промовила.

— Мамо, ти їдь без мене! — висмикнула руку і, щоб згладити цей вчинок, поцілувала маму в щоку. — Все добре. Я поговорю з ним. Тим паче мені потрібно дещо дізнатися, це все для нашої справи, — тихо промовила на вухо та підморгнула.

— Несподівана зустріч, — хихикнув Майкл та опустив очі додолу.

— Дійсно, — повільно наблизилася до нього, — досить несподівана.

— Можливо, будеш кави? — піднявши очі, спокійно спитав. — Я знаю тут гарну кав’ярню...

— Я знаю, де роблять саму смачну каву, і це точно не тут!

Помітила, як від мого тону розмови Майкла перекосило. Він дивився мені у вічі й не знав, що говорити далі.

— Але я не відмовлюся від чорного чаю з бергамотом, — всміхнулася.

Майкл кинув та всміхнувся у відповідь.

Ми повільно дійшли до кав’ярні. По дорозі дізналася, що в салон пішла його дівчина Ванесса, а він очікує її, тому у нас є години три так точно, щоб поговорити. Я засміялася з його слів. Невже такий бабій, як Майкл, став підкаблучником? Невже кохання змінює навіть таких чоловіків, як Майкл Аввер!

Я замовила чорний чай із бергамотом, тим часом як Майкл вже декілька хвилин розглядав меню та не міг визначитися.

— Майкле, — звернулася я та забрала з рук чоловіка меню, — ти хвилюєшся!  Чоловік підняв на мене очі та хмикнув. Коли підійшов офіціант, я замовила йому лате. Він ніяк не відреагував на це, лише схилився на спинку дивану та зітхнув.

— Не думав, що так тяжко буде розпочати розмову... з тобою.

Я байдуже поглянула на нього.