Розділ 16

Джаред

Селін застигла на місці й впустила пакет. Я повільно наблизився та почав збирати фрукти та овочі. Вона мовчки стояла та спостерігала. Підняв пакет, поклав продукти та усміхнувся. Наблизився ближче, а вона зробила крок назад.

— Чому ти тут? — тихо запитала.

— Я хотів побачити тебе, тому зробив все, щоб знайти.

— А ти не подумав, що, можливо, я не хочу тебе бачити?

Я намагався спокійно реагувати на її слова, адже якщо бути відвертим, то знайшов її, щоб поговорити на досить серйозну тему. Я був налаштований на цю розмову, але зараз, коли вона так дивиться мене, коли хвилюється та різко відповідає, хочеться просто обійняти, притулити до себе, зануритися в її волосся та відчути на смак її вуста. Вся моя серйозність зникла, варто було лише побачити Селін. І що це зі мною робиться? Що за спалахи емоцій та почуттів, які я не планував… принаймні зараз, так точно.

— Нам є про що поговорити.

Селін декілька секунд мовчала, а я просто стояв та чекав її наступних дій.

— Джареде, не варто було приїздити.

Селін обійшла мене, дістала ключі та, відкривши квартиру, обернулася.

— Зараз не найкращий життєвий період… для нас всіх.

Я без дозволу увійшов і, почувши її важке зітхання, скинув куртку й повісив її на вішалку.

— Ти надокучливий, — спокійно промовила.

— Не гнівайся, принцесо.

— І твоя самовпевненість часом переходить усі межі, Джареде, — різко кинула вона.

Вона стиснула кулаки й пішла в іншу кімнату. Я спустився двома сходинками. Вітальня оформлена у світлих тонах, зі світлими стінами, кутовим диваном, невисоким дизайнерським столиком, робочою зоною і великою кількістю чарівних предметів декору, які роблять інтер’єр цікавим. Вікна квартири виходили на ріку та парк.

— Якщо ти все ж таки тут, то каву будеш?

Я оглянувся. Селін вже була переодягнена в м’який вельветовий костюм, проте розкішне волосся залишилося розпущеним, вільно спадаючи на плечі.

— Звичайно, буду, якщо ти зробиш турецьку каву.

Вона примружилася, дивлячись на мене так, ніби перед нею знову постало все те, що колись так шалено дратувало в мені: ця моя нестерпна звичка вирішувати все за інших і з’являтися саме тоді, коли на мене найменше чекають. Проте виганяти мене вона не поспішала.

— Зрештою, — знизала вона плечима, — люди входять у наше життя без дозволу не для того, щоб залишитися, а щоб нагадати: навіть крізь крижану порожнечу ми все ще здатні відчувати хоч щось.

Селін легко всміхнулася та, йдучи до кухні, зачепилася за пуф та ледве не гепнулась на підлогу. Ну що ж, в цьому вона не змінюється…

Оглянув вітальну та помітив, що на краю дивану був танцювальний одяг. Ззаду підійшов до Селін та промовив на вухо:

— Я колись дочекаюсь того моменту, що ти для мене станцюєш?

Селін хмикнула, обернулась до мене та відповіла, що приватними танцями не займається.

— Ну, я принаймні спробував! — розвів руками.

— Відійди, будь ласка, ти мене… тобто мені заважаєш.

— Можливо, ти хотіла сказати, що я тебе збентежую?

Селін округлила очі, обличчя спалахнуло рум’янцем, та відразу ж відвернулася й почала робити каву.

— Амір завжди говорив, що для приготування кави є два ключові моменти, які мають значення, — почала говорити вона, таким чином перевівши тему розмови. Я присів біля неї на табуретку та почав уважно слухати. — По-перше, це приготування кави з душею, по-друге, якість помелу.

Селін на мить поглянула на мене, усміхнулася й продовжила говорити далі:

— Помел кави має бути максимально дрібний та однорідний. — Селін засипала каву в турку, залила холодною водою та почала розмішувати. Поставила турку на вогонь, як вона пояснила, щоб підіймалася пінка. — Її не треба чіпати чи знімати. На другій-третій хвилині пінка підіймається під край турки. Бачиш? — повернулася до мене, і я кивнув. — Тоді турку треба зняти з вогню і, почекавши, поки пінка осяде, знову поставити на вогонь, або ж одразу перелити в горнятко. Зі спецій можна додати корицю, кардамон, мускатний горіх, гвоздику чи шафран.

Селін дістала корицю. Через декілька хвилин кава була готовою. Вітальня наповнилася ароматами кави.

— Ти згадала, що я люблю корицю?

Селін замовкла. Помітив, як руки почали труситися.

— Що я повинен зробити?

Селін налила каву в чашки.

— Я не розумію тебе.

— Що я повинен зробити, щоб ти від мене не шарахалася? Селін, що змінилося? У Бодрумі ти була іншою.

Я доторкнувся до її плеча та відчув, як вона напружилася.

— Багато чого змінилося. Ти сказав, що хотів поговорити. Ну, я чекаю.

Я надпив каву. Дійсно смачна.

— Я знаю, що Карла хоче посадити мого батька, але він не винен у тій трагедії, яка трапилась із вами.