Розділ 14

Аудіотрек The Hardkiss  — Stones

Селін

Прийшов час повернутися до свого минулого життя та свого імені. Я їхала в машині з матір’ю та адвокатом, від спалахів фотокамер я занервувала.

— Не хвилюйся, люба, — ніжно промовила матір. — Скоро все закінчиться.

Пройшло три місяці, як я приїжджаю до поміщення суду. І за ці три місяці нічого не змінилося. Журналісти роздмухали історію про моє зникнення, потім про визнання мене померлою. Від усієї інформації та натиску голова йшла обертом. У такі моменти, щоб відірватися від поганих думок, я думала про Джареда, і навіть зараз, коли вийшла з машини під спалахами фотокамер, думала про нього... Мені не вистачало його посмішки, синіх очей, дотиків, від яких тіло палало та покривалося сиротами.

Так мало потрібно для щастя!

Особливо приходить розуміння тоді, коли не вистачає його поряд... але зізнатися я не могла нікому.

Мати впевнена, що у всьому винна родина Джареда. Прямих доказів у неї немає, але я можу також її зрозуміти, адже в один момент вона втратила сенс існування.

Про Еліс Кінг я нічого не розповіла, ту ситуацію не розголошувала, але для себе вирішила, що поквитаюся з Еліс окремо...

Охорона йшла попереду, адвокат та мама, яка обійняла мене за плечі, — по боках. Я примружила очі та опустила голову. Нервові клітини галасували від втоми та відчаю. Пройшовши до поміщення суду, нас неочікувано зустрів батько Джареда — Олівер Хьюберт.

— Селін, вибач, що відразу не прийшов навідати тебе!

Помітила, як обличчя матері змінилося на гнівну гримасу.

— Ну що ж, тепер буду чекати вас обох у компанії, все ж таки, Селін, ти спадкоємниця.

— Досить цієї лірики, — огризнулася матір. — Ми самі вирішимо.

Адвокат покликав зайти в залу. І тут я відчула, як від хвилювання ноги підкосилися.

— Донечко, ти погано себе почуваєш? — схопивши за талію, злякано запитала матір.

— Ма, не знаю, чи доречно зараз говорити, але я згадала той день, коли батько та Клариса загинули. Вибач, що так довго тобі про це не говорила.

Матір стала блідою. Рум’янці зникли. Очі розширилися від жаху. Я сама не очікувала, що це скажу і саме в такий відповідальний момент.

— Лише вас чекають! — промовив адвокат.

Я поглянула на матір. Намагалася всміхнутися. Тепер підтримка потрібна не мені, а мамі. Міцно взяла її за руку, та ми разом зайшли до зали судового засідання.

Пройшло два тижні. Настала тепла, але дощова осінь, яка одягнула місто у свої барви та кольори. Я не була готовою для повноцінного повернення. «Селін Джексон, яка на три роки стала Деніз Ефе, яка змінила свої світогляди та плани на життя стала іншою…» Хоча які можуть бути в мене плани, якщо я навіть не знаю, ким хочу стати в майбутньому, адже вищої освіти я не отримала і бізнес родини мене не цікавить.

Я все ж таки наважилася розповісти всі події, які відбулися з нами того трагічного дня, і те, що сказала Клариса про неочікуваний приїзд Олівера Хьюберта та напад на нашу яхту. Мама встала з дивану та підійшла до вікна. На дворі стіною стояв дощ, під час блискавиці я бачила її заплакані очі.

— Я не пам’ятаю тих людей, які напали на нас. На жаль...

— Не хвилюйся, доню, я все вирішу. У мене дійсно не має доказів причетності батька Джареда до трагедії, але він уклав договір із компанією, з якою категорично не хотів співпрацювати Генрі. Тепер нехай спробує пояснити все під час судових засідань.

— Ма, що ти зробила?

— Коли знайшла тебе, то змушена була покинути з тягарем на серці. У ті самі роки я готувалася, щоб подати документи в прокуратуру на незаконні дії компанії «Деліус Корпорейшен» та Олівера. Його відсторонять від правління, його місце посяде Джаред, але з такою самою часткою акцій, як і в тебе.

Я закрила голову руками.

— Ти повинна розуміти, що Джаред не винний у діях батька.

Мама нічого не відповіла на це зауваження.

— Як ти це собі уявляєш, — продовжила далі говорити, — чи зможу я без освіти працювати в нафтовій компанії і поряд із Джаредом? Тобі байдуже на мої почуття? Невже помста так затьмарила тебе?

— Досить критикувати мене. Подальші дії лише мої, ти не повинна мати до них ніяких відносин. Я вже заплямувала свою репутацію і не дам тобі це зробити.

На деякий час я все ж таки вирішила покинути Лондон. Купила квартиру в місті Норвіч, яке розташоване за сто шістдесят кілометрів на північний схід від Лондона біля річки Венсем, та втекла від метушні, настирливих журналістів та постійних фотокамер.

Найцікавіше відбулося перед від’їздом, коли я неочікувано зустріла Еліс Кінг в одній із кав’ярень Лондона. Маму та охорону попрохала почекати, а саме пішла в її сторону. Вона сиділа в компанії інших дівчат й не помітила мене.

Коли дівчатка помітили мене, розмова різко припинилася. На їхніх обличчях я помітила здивування, особливо це було досить помітно на обличчі Еліс. Вона встала та підійшла до мене, склала руки в боки, тим самим показуючи, що їй байдуже, але колір обличчя, який раптово слав блідим, виказав зовсім іншу реакцію на мою появу. Я декілька хвилин пильно гляділа на Еліс. Вона мовчала, я також. Перевела погляд на інших дівчат, помітила, як Клавдія опустила очі, перевівши погляд на Еліс я наблизилась до неї впритул.