Розділ 10

Джаред
 

— Джареде, куди ми їдемо?

Я на мить відвів погляд від дороги й, поглянувши на Селін, всміхнувся. Помітив, як вона швидко відвернулася й знервовано почала стискати руками спідницю. Хвилюється? Цікаво. Ця її ніяковість лише підігріла мій азарт — тримати інтригу ставало дедалі цікавіше.

— Я ж говорив, що це буде сюрприз.

— Я не люблю сюрпризи, — відрізала вона, дивлячись у вікно.

Колишня Селін теж їх не терпіла. Я згадав про це, але промовчав.

— Я думаю, тобі сподобається. Тим паче, що ти зі мною, — промовив із легким іронічним самовдоволенням.

— Джареде, скажи відверто, ти б просто так не помітив мене, якби я не танцювала?

Я лукаво посміхнувся, не відводячи погляду від дороги.

— Ну, ти виглядала досить гармонійно та привабливо в цьому своєму східному наряді.

— А-а… — протягнула дівчина. — Так ось у чому причина?

Вона засміялася, і я мимоволі усміхнувся у відповідь.

— Селін, скажу відверто: я відразу звернув увагу на твою грацію, на плавні рухи. А вже потім… я просто до останнього не міг повірити…

— Що це я? Що жива? — вже тихо, без сміху закінчила за мене Селін.

Наступні декілька хвилин ми їхали в мовчанці, яка більше не тиснула, а швидше зближувала.

Коли ми нарешті приїхали й вийшли з машини, вона зупинилася біля капота й опустила голову.

— Я не очікувала, що ти будеш знову й знову повертатися, — прошепотіла вона.

Я повільно обійшов машину й став прямо навпроти неї. Зробивши крок упритул, пальцями підняв її підборіддя, змушуючи подивитися мені в очі. Вдихнувши її пряний аромат, злегка нахилився й мовив прямо в її губи:

— Як би мене раніше не дратувала стара Селін, я б усе одно не зміг залишити тебе в біді. А зараз… зараз усе й поготів змінилося. Я не збираюся тебе покидати.

Дідько. Невже я це сказав вголос? Не вірилося, що ці слова вирвалися самі собою. І саме в цей момент між нами пролунав гучний, бадьорий голос:

— İyi günler! Arabanızı park edin? (Добрий день! Вашу машину поставити на стоянку?)

Селін миттєво відсахнулася, а я на мить заплющив очі, стримуючи важкий видих. Я віддав паркувальнику ключі, оплатив місце на стоянці й, підійшовши до дівчини, сказав, що далі доведеться пройтися пішки.

— Джареде, я знаю це місце, — щиро усміхнулася вона. — Тут і справді дивовижно!

На секунду я відчув себе остаточним йолопом. Ну звісно, вона ж жила тут і мала знати цю бухту. Сюрприз, м’яко кажучи, не вдався. Втім, її щира усмішка трохи згладила мій провал.

Ми повільно піднімалися стежкою вгору. Назустріч нам трапилася галаслива група туристів із наметами — вони розважалися, кидаючи один в одного яскравими сухими фарбами, від чого їхній одяг і шкіра були вкриті барвистими плямами. Помітивши нас, вони дружно помахали руками.

— Розмовляєте англійською? — підбігла до нас дівчина, вся вимазана в яскраво-рожевий та бірюзовий порошок.

Ми одночасно кивнули. Поспілкувавшись кілька хвилин, вона з азартом запросила нас приєднатися до їхньої забави. Я вже збирався ввічливо відмовитися, але Селін, не давши мені мовити й слова, схопила мене за руку й потягнула за собою.

— Ходімо, Джареде! Буде весело!

Я стиснув її руку й пішов слідом прямо в епіцентр цього кольорового дійства. Туристи розважалися на повну: у повітрі висіла густа, сяюча на сонці хмара з барвистого пилу, а довкола лунав сміх і музика. Не минуло й кількох хвилин, як ми опинилися в самому серці цього яскравого хаосу. У нас з усіх боків летіли жмені сухих фарб — яскраві спалахи рожевого, бірюзового й темно-синього осідали на одязі, волоссі та вологій від спеки шкірі.

Селін перетворилася на справжнє бешкетне дитинча. Вона спритно виверталася, хапала з долонь туристів яскраві порошки й кидала у відповідь, сміючись від щирого захоплення. Її щоки були вимазані в бірюзу, на носі палала рожева пляма, а у волоссі заплуталися фіолетові бризки. Я просто спостерігав за нею і радів від того, що вона жива, що я випадково знайшов її. Мені було неймовірно приємно споглядати за дівчиною, за її легкими рухами та щирою, непідробною усмішкою.

Скинувши футболку, яка вже була геть забруднена, я підійшов до Селін і чистим краєм тканини почав обережно витирати її обличчя від фарби, торкаючись скронь і вилиць. Моя близькість і цей відвертий, вивчаючий погляд миттєво збили з неї бешкетний настрій. Сміх миттєво зникнув, грайливість випарувалася, поступившись місцем непідробному збентеженню. Селін злегка затамувала подих, а її щоки палахнули ніжним рум’янцем під шаром кольорового пилу. Вона трохи нахмурилася, звела брови, ніби намагаючись сховатися за цією вдаваною суворістю від мого занадто пильного споглядання.

— Що означає твоє тату? — вона відступала на крок.

Я натомість не дав їй віддалитися — зробив крок слідом і, перехопивши її брудну від сухих фарб долоню, м’яко потягнув футболку далі, обережно витираючи кольоровий пил з її тендітних рук, від передпліччя до ліктя.