Розділ 9

Джаред

Що я відчув, коли Селін вліпила мені ляпас?

Нічого.

Утім, коли її пальці обережно торкнулися моєї щоки — так ніжно, так трепетно, — а її очі вдивлялися в мої, я відчув, як серце почало дуріти. Ніби до цього мене ніколи не торкалася жінка і я весь такий правильний. Тьфу.

Здається, я остаточно втратив глузд.

Дівчина, яку я раніше навіть не сприймав серйозно, раптом стала тією, поруч із якою хотілося залишатися щохвилини. Поруч із якою інші жінки просто перестали існувати. Тією, яку бажав захистити від усього світу, заспокоїти, обійняти й відчути не лише тілом, а й душею.

І це, дідько б його взяв, усього за кілька днів!

Я точно божеволію.

І тому, щоб остаточно підтвердити своє божевілля, вирішив знову поїхати до ресторану Аміра. Проходячи повз терасу готелю, я помітив Бурхана в компанії білявки Барбари. Одразу відвернувся, сподіваючись проскочити непоміченим, але Бурхан гукнув мене, тож довелося підійти. Потиснувши йому руку, привітався з Барбарою. Жінка ще кілька хвилин постояла з нами, а потім розвернулася й пішла геть, цокаючи високими підборами. Ми мовчки провели її поглядом. Я помітив: поки Бурхан дивився їй услід, із його обличчя не сходила тепла усмішка.

— Бурхане, що у вас із Барбарою?

— Що? — перевів на мене погляд та зробив здивований вигляд. — Барбара лише адміністратор, моя підлегла, тому в мене нічого не може бути з нею!

— Ну, тобі вирішувати! — спокійно промовив та, піднявши голову й подивившись на другий поверх тераси, побачив Майкла та Ванессу, які махали нам руками.

— Твої друзі просто невгамовні! — закотив очі Бурхан. — Деколи поводять себе, як навіжені. Наприклад, Майкл вже осушив у барі весь алкоголь.

— Майкл у своєму репертуарі, — усміхнувся та, відкашлявшись, відразу ж насупився, наче сич. Я подався вперед, спираючись ліктями об стіл, і прошепотів: — Бурхане, мабуть, мені потрібна твоя порада.

— Я слухаю, Джареде. Що вже на цей раз трапилося?

— Це стосується Селін, — випалив я на одному подиху. — Я божеволію, Бурхане. Вона перевернула все догори дриґом. Я не можу викинути її з голови, не можу нормально мислити, коли вона поруч, і ще гірше, коли її немає.

Бурхан мовчки дивився на мене кілька секунд, а потім повільно кивнув, ніби чекав на це зізнання. Але я не дав йому вставити й слова, заговоривши знову:

— Але зараз мене лякає інше. Що, якщо хтось із моїх випадково попреться в ресторан Аміра? Що, якщо вони побачать там Селін? Вони ж відразу впізнають її.

Я стиснув кулаки, відчуваючи, як від однієї лише думки про це всередині все закипає. Бурхан повільно зробив ковток кави, уважно вивчаючи мій вираз обличчя, і спокійно промовив:

— Доля дивно влаштована, Джареде. Ми можемо роками будувати захист від усього світу, а потім з’являється одна людина — і всі наші правила перетворюються на пил. Знаєш, коли ми насправді втрачаємо холодний розум? Не тоді, коли припускаємося помилок, а коли страх за чиєсь життя стає сильнішим за страх за власне.

— Говориш так, ніби я це сам не розумію, — фиркнув.

— Ні біса ти не розумієш! І перестань поводитися як дитина, яка грається з вогнем у сухому лісі! — Бурхан нахилився вперед, спершись ліктями на стіл, і заглянув мені просто в очі. — Ти граєш у героя, Джареде, чи просто хочеш потішити власне его? Якщо ти не здатен захистити її мовчки, без сопель і драматичних роздумів — забирайся з її життя.

— Я так не можу.

Бурхан знизав плечима й, поклавши руки в кишені, мовчки пішов.

Я залишився стояти на самоті, відчуваючи, як його слова лунають у голові глухим відлунням. Потилицю стиснуло від ступору, Бурхан бив безжально, але влучно в найуразливіше місце, позбавляючи мене будь-яких ілюзій. Думки заплуталися в суцільний вузол. Опанувавши себе лише за кілька хвилин, я важко видихнув і попрямував до виходу. Часу на сумніви більше не залишалося.

— Джареде! — почувши голос Еліс, я оглянувся. — Я тебе чекала. Нам варто поговорити.

— Еліс, здається, ми все вирішили.

Вона різко перехопила мене за лікоть, змушуючи зупинитися.

— Еліс, не влаштовуй сцен.

— А що мені робити?! — вона зробила крок ближче, торкнувшись долонею грудей. — Джареде, ну скільки можна? Так, я погарячкувала тоді, випалила дурість про розрив. Я жалію про це, чуєш? Ми обидва були неправі. Але ж ти знаєш, що ніхто не зрозуміє тебе так, як я. Ніхто не знає твоїх демонів краще за мене.

— Все скінчено, Еліс. Прийми це.

Її ніжне обличчя вмить викривилося від люті, а фальшивий жаль випарувався, поступившись місцем отруті.

— Ти ще пошкодуєш про це! — гаркнула вона.

Я схопив її за руку, стиснувши пальці трохи міцніше, ніж планував.

— Послухай, дорогенька, не варто мене дратувати.

Еліс залишилася стояти на місці, важко дихаючи від люті, а я розвернувся й пішов до авто, навіть не озираючись.