Розділ 8

Селін

Кажуть, що найкращий спосіб утекти від власних думок — це завантажити тіло роботою до повного виснаження. Коли руки зайняті, у голові залишається менше місця для тих, кого там бути не повинно. У моєму випадку думки про Джареда стали повільною отрутою. Він чомусь дратував мене до скреготу зубів, але я, мов навіжена, беззмінно думала про нього ще з нашої першої зустрічі. Мене зрадницьки тягнуло до нього, ніби того метелика до вогню. І саме тому я запекло переконувала себе: якщо занурюся в роботу з головою, його образ нарешті розвіється, як нічний туман над морем.

Людей зранку було досить багато. Одягнувши фартух, я одразу пірнула в роботу: приймала замовлення, розносила напої, усміхалася туристам і намагалася тримати свій внутрішній світ під контролем. Все йшло чудово, і план майже спрацював. Однак у другій половині дня все рухнуло в одну секунду. На порозі ресторану з’явився Джаред. Пальці миттєво зрадили мене. Я не втримала важку тацю, і чашка з гарячою кавою перекинулася просто на мене. Пекуча рідина обпекла шкіру, а від гучного гуркоту посуду, що розбився об підлогу, кілька клієнтів озирнулися. Щоки спалахнули від сорому, і я гарячково намагалася привести себе до ладу, а серце калатало десь у горлі. Але справжня паніка накрила мене тоді, коли поруч опинився він. Джаред нахилився, допомагаючи зібрати уламки, і його пальці випадково торкнулися руки. По шкірі знову сипнули сироти. Знову цей клятий відгук на його присутність, який я так затято намагалася придушити. Зніяковіла й палаючи від сорому та обурення, я так і не підняла голови, утім різко випалила:

— Що тобі від мене потрібно?

Джаред нічого не відповів, мовчки продовжував допомагати збирати уламки від розбитих чашок.

— Селін! — Лейла підскочила до нас і опустилася на коліна, підхоплюючи прибирання та м’яко вихоплюючи з моїх тремтячих пальців уламки. — Швидко йди до ванної! Знайди мазь від опіків, вона в шафці!

— Я допоможу їй, — надто впевнено промовив Джаред, підводячись першим і простягаючи мені руку.

Я розгублено переглянулася з Лейлою. Вона ледь помітно кивнула мені.

— Йдіть, поки батьки не повернулися з ринку, — тихо додала вона.         

На обличчі Джареда спалахнула задоволена, майже переможна усмішка. Я лише нахмурилася, намагаючись приховати тремтіння в руках, і попленталася на другий поверх. Зайшовши за мною у ванну кімнату, він закрив двері на замок. Невеличкий простір миттєво стиснувся, стаючи задушливим від його присутності. Джаред підійшов майже впритул і відразу ж забрав із моїх занімілих рук мазь.

— Селін, я тобі не ворог, — не піднімаючи очей, спокійно промовив він.

Я важко зітхнула. Серце болісно стиснулося від одного-єдиного спогаду — згадки про той клятий сон, де він цілує мене… зухвало, жадібно й пристрасно. У роті пересохло. Я відчула, як щоки знову охоплює рум’янець, а Джаред тим часом повільно почав розтирати мазь по моїй руці, і його долоня, ніби дратуючи мене цією неспішністю, почала підніматися вище, до ключиць і шиї. Повітря в легенях остаточно бракувало. Я змусила себе перевести подих, відступила на крок і процідила:

— Досить!

— Я розумію, що ти не пам’ятаєш свого минулого життя, що тобі страшно й ти самотня, але дозволь мені допомогти.

Його голос прозвучав так м’яко, з такою глибокою, щирою турботою, що мій захисний панцир тріснув. На очі миттєво набігли зрадницькі сльози й гарячими струмками потекли по щоках.

— Ти нічого не знаєш про мене, — спробувала ривком обійти його, аби втекти із цієї задушливої пастки, але не вдалося.

Я відчула його важку, міцну руку на своєму плечі. Джаред не дав мені зробити й кроку: він обхопив моє обличчя долонями й притиснувся лобом до моєї скроні. Його гарячий подих обпікав шкіру, і від цього несподіваного жесту я розклеїлася остаточно — почала ще дужче плакати, здригаючись усім тілом у його обіймах.

— Не бійся мене. Якщо не довіряєш, то хоча б не бійся, — тихо, майже благально промовив він.

Його слова пропекли свідомість. Я зібрала залишки волі, підняла голову й тильною стороною долоні витерла вологі сліди з обличчя. Набравши повні легені повітря, повільно видихнула, подумки жорстоко лаючи себе за цю хвилину слабкості перед ним. Мені треба було негайно повернути контроль.

— Скоро приїде батько Амір, — надривним, тремтячим голосом промовила, збираючи докупи залишки гідності. — Не варто, щоб він тебе бачив зі мною.

— Що ти хочеш?                                                         

— Я… я не розумію твоє питання, — затнулась я, гублячись під цим поглядом.

— Якщо хочеш спілкуватись зі мною, то чому маєш питати дозволу в Аміра, який тобі навіть і не батько?

Від його слів про Аміра, про людину, яка врятувала мене й дала дах над головою, і від цього зверхнього «навіть не батько» в мені все спалахнуло. Сором і розпач миттєво перетворилися на чисту, некеровану лють. Я з усієї сили відштовхнула його від себе й із розмаху завдала дзвінкого, сильного ляпаса по щоці. Звук відбився від кахлю ванної кімнати.

— Не смій більше так говорити про Аміра! — задихаючись від гніву, прокричала.

Джаред навіть не здригнувся. Повільно повернувши голову назад, він лише легко, з отруйною та одночасно захопленою усмішкою глянув на мене й спокійно заховав руки в кишені штанів.