Розділ 6

Джаред

Я витягнув телефон і вкотре відкрив знімок, який встиг зробити нишком, поки Селін-Деніз була на сцені. Довго розглядав її на екрані. Досі не міг повірити, що вона жива.

Зітхнувши, я уважно розглядав її на екрані. Дівчина, яка свого часу дико дратувала мене своєю правильністю, тепер викликала зовсім інші емоції. Дивлячись на цей знімок, я вперше чітко усвідомив, що відчув до неї глухий, майже шалений потяг. І це до біса лякало. Я гадки не мав, що мені робити із цією клятою правдою. Вона жива. Цей факт мав би все спростити, але натомість він руйнував мій звичний світ, не залишаючи жодних готових рішень.

Я відчував розгубленість: як вона взагалі могла стати танцівницею в Бодрумі? Що з нею сталося? Мені хотілося вивернути навиворіт цю нову Селін, до кісток розгадати таємницю її зникнення, а вже потім вирішити, як діяти далі.

Адже що буде, коли вона повернеться до колишнього життя? Навіть зараз, крізь пелену емоцій, я також і подумав про компанію та акції. Її раптове повернення з мертвих — це потужний удар для нашої родини, який Карла Джексон неодмінно використає проти мого батька, якщо я не зіграю на випередження.

Раптово з думок вивели слова Клавдії:

— Джареде, Еліс засмучена через тебе!

Я байдуже підняв голову, поглянув на дівчину, яка демонстративно склала руки на грудях, і холодно відповів:

— Я обов’язково перепрошу.

— І це все, що ти можеш мені сказати? — фиркнула Клавдія.

Я різко схопив дівчину за зап’ястя й одним рухом посадив на сусідній шезлонг поруч із собою. Вона зойкнула й від подиву широко відкрила очі, явно не чекаючи від мене такої нахабності. Я схилився ближче, заглядаючи їй в обличчя, і серйозно, без жодного натяку на нещодавні жарти, запитав:

— Скажи, будь ласка… ти ж була близькою подругою Селін. Що ти можеш розповісти про неї?

Клавдія зніяковіла.

— А-а-а… що тобі саме потрібно дізнатися?

— Розповідай все!

Клавдія кілька хвилин мовчала. Я вже втрачав терпіння й сильніше стиснув її зап’ястя. Невже найближча подруга нічого не знала?

— Ну… Селін була дуже вродливою, милою і, попри свій статус, простою дівчиною, яка мала мрії, — вона висмикнула руку й поглянула на мене з-під чола. — Її любили всі… вона була хорошою людиною. Лише…

Дівчина раптом прикусила губу, зупиняючись на пів слові.

— Що? — нахмурився.

— Я не знаю, чи варто тобі про це говорити, — вона тихо промовила й розгублено закліпала очима.

— Говори, я нікому не скажу.

— Еліс завжди заздрила Селін, особливо тоді, коли на вечірці вона була з тобою. Саме Еліс підмовила п’яного Майкла вчепитися до неї, в надії, що Селін втече. Майже так і трапилося…

Клавдія на мить замовкла й підвелася. Я закотив очі й відвернувся в бік басейну.

— Тільки благаю, Джареде, не говори нічого Еліс, — прошепотіла вона за моєю спиною. — Я… також сумую за Селін.

— Можеш іти, — спокійно промовив і на мить оглянувся.

Клавдія, більше не зронивши ні слова, швидко пішла геть.

Еліс знала, що Майкл залицявся до Клариси, і чудово розуміла, як саме Селін відреагує на ці наполегливі знаки уваги. Тільки от трапилося те, чого вона точно не очікувала: мені вдалося повернути Селін на вечірку. Ці думки миттєво перенесли мене в той далекий вечір. Саме тоді, після метушні й вечірки, я вперше поцілував її…

Я пішов на терасу готелю та вперше в житті не мав жодного бажання розважатися. Поруч присіла компанія дівчат — ефектних, вродливих незнайомок, які виразно шукали моєї уваги й кидали зацікавлені погляди. Раніше я б не пропустив нагоди закрутити легкий флірт на вечір, але зараз лише подарував їм абсолютно байдужий, порожній погляд і знову поринув у власні думки.

— Джареде, ти мені кілька разів телефонував із самого ранку, ледь телефон не обірвав! — почувши голос Бурхана, озирнувся. — Що вже трапилось? Ти знову щось накоїв?

— Бурхане, мені потрібна вся інформація про родину Аміра.

— Тебе цікавить хтось конкретний? Хоча… — він насупився й на мить замовк. Прокашлявшись, додав: — Деніз? Справа в цій дівчині?

— Просто дізнайся все, що зможеш.

— Ти не відповів! — різко перебив чоловік, подавшись уперед.

— Так, справа в ній! — викрикнув я, остаточно втрачаючи самовладання й почуваючись справжнім божевільним.

Ковтаючи слова від напруги, я вивалив на нього все: про родину Джексонів, про затонулу їхню яхту. Про те, що тіла містера Джексона та його старшої доньки Клариси тоді знайшли, а от тіла Селін — ні.

Бурхан застиг. Його очі округлилися. Він пильно вдивлявся в моє обличчя, наче намагався розгледіти ознаки шизофренії.

— Джареде… ти взагалі себе чуєш? — стишено, майже пошепки запитав він. — Ти упевнений, що це вона? Минуло стільки часу… Може, це просто шалена схожість? Ти не міг помилитися?

— Це вона, Бурхане, — відрізав я, і в моєму голосі було стільки глухої впевненості, що чоловік лише важко зітхнув.