Розділ 3

Джаред

Вечір дійсно виявився несподіваний із самого початку. Ми прийшли в ресторан, і до нас підійшов Бурхан із білявкою. Я відразу не повірив власним очам.

— Джареде, новий адміністратор готелю — Барбара.

Я пильно поглянув на жінку. Вона усміхнулася та закліпала оченятами. Удала, що ми не знайомі. Ну звичайно, без сумнівів.

— Приємно познайомитися, Джареде, — усміхнувшись, підійшла ближче. Спочатку поглянула на Бурхана, який спілкувався з Майклом, а потім тихо на вушко додала: — Не говори, будь ласка, Бурхану про наше… знайомство.

Я перевів погляд на Бурхана, потім на Барбару. Великі карі очі дивилися на мене. Помітив, як вона напружилися від мого погляду. А ця білявка ще та штучка.

— Не хвилюйся, не скажу.

Я відволікся від розмови з Барбарою, коли в залі потемнішало, залишивши в колі яскравого світла лише чотирьох танцівниць. Пролунали перші акорди треку, і залу затопив важкий, тягучий біт, в якому агресивний дабстеп переплітався з гострими східними мотивами.

Танцівниці почали рухатися: різко, ламано, підкоряючись брудному ритму, ніби механічні ляльки, але з дикою, первісною грацією. Тривало це декілька хвилин, доки не з’явилася ще одна дівчина, яка граційно, ніби та кішечка, стала посередині колу. Її рухи були більш плавними, з легким похитуванням стегнами та хвилеподібними рухами живота, що контрастували з жорсткістю біту.

Обличчя я не зміг розгледіти, адже на ній була шаль, яка закривала обличчя. Хвилясте каштанове волосся спадало по спині нижче лопаток. Велике кольє з кулоном чудово та гармонійно доповнило її образ. Окремі елементи кольє містили візерунки, до яких були прикріплені монети. Центральний елемент виконаний у вигляді круглого кулона з каменем.

Опустив погляд нижче.

Костюм включав вишитий червоний ліф та розшитий стразами пояс. Червона спідниця сонце-кльош гармонійно поєднувалась із чорним відтінком, та всі верстви спідниці динамічно «літали» в танці. Дівчина виставила праву ногу наперед — помітив, що вона була босоніж. Ніколи не зважав на красу жінки та не мав такого естетичного задоволення. Не відводячи погляду від танцівниці, я застиг на місці. Було відчуття, що планета перестала крутитися навколо осі. Ці технічні рухи, повороти, легкі й у цей же час такі нахабні повороти стегнами, грудьми, легкі та енергійні помахи руками, все заворожувало. Коли вона повернулась до мене, ми зустрілись поглядом. Дівчина зробила крок назад та застигла на місці. Щось у ній було досить знайомим. Я зробив ще один крок, але коли музика закінчилася, вона повернулась та зникла в штучному тумані. Помітив, як інші чотири танцівниці переглянулися між собою та, поклонившись, пішли з танцмайданчику.

— Як тобі виступ? — крикнув Бурхан.

— Чудовий, друже!

Я пішов слідом за танцівницями. П’ята дівчина когось нагадала. Мене це дуже збентежило. Не знаю чому, але я повинен її побачити. Чиясь рука доторкнулася до спини, і я оглянувся. Перед мною стояла Барбара.

— Що тобі потрібно? — різко запитав. — Я вже сказав, що нічого не розповім Бурхану.

— Дякую, Джареде! — лагідно промовила.

— Послухай, дорогенька, якщо ти маєш плани на Бурхана, то твій початок гнилий. Він ніколи не буде зі зрадницею, яка стрибає в ліжко до першого незнайомого чоловіка.

— Я зрозуміла тебе. Наш зв’язок був помилкою! — відштовхнувши, промовила.

Я відвернувся від Барбари.

— У мене немає часу з тобою говорити.

— Якщо ти шукаєш танцівницю, я проведу тебе. Помітила, як ти дивився на одну дівчину!

— Ти знаєш, хто вона?

— Знаю! — Барбара пішла вперед. — Йди за мною!

Я пішов слідом за нею. Дійшовши до кімнати, жінка повідомила, щоб я почекав. Я залишився стояти біля кабінету, очікуючи Барбару. За декілька хвилин вона вийшла та промовила, що дівчина в кімнаті, і пішла.

Серце гупало так шалено, що аж у скронях віддавалося болісним пульсом. Я застиг, стиснувши пальцями ручку дверей. Це не могла бути вона. Минуло три клятих роки. Але я повинен перевірити.

Різко відчинив двері й переступив поріг. У кімнаті сиділа та сама дівчина. Обличчя знову ховала тонка шаль. Помітивши мене, вона підхопилася з місця.

— Що ви тут робите? Як ви сюди пройшли?

Я мовчки наступав на неї. Дівчина відступила на крок, спираючись спиною в стіну.

— Ти не можеш бути нею… — хрипко промовив я, оглядаючи її з голови до ніг.

Коли вона спробувала шмигнути повз мене до виходу, я перехопив її за лікоть і змусив поглянути у вічі. Ті самі сіро-блакитні очі… Я майже нетямився від емоцій і обережно, кінчиками пальців, торкнувся її волосся. Дівчина здригнулася, із силою вирвалася й вліпила мені дзвінкого ляпаса.

— Вийдіть геть, божевільний! — закричала вона.

Ні, це точно якесь марення. Я не витримав, одним різким рухом зірвав шаль з її обличчя і, затамувавши подих від шоку, видихнув:

— Селін?! Якого біса?!

Вона злякано вп’ялася в мене поглядом.