Розділ 2

Джаред

Цілий день провів на пляжі. Мене ніхто не чіпав та мізки не виносив. Був радий цьому. Коли прийшов у бар, не пройшло й десяти хвилин, як до мене підійшла молода жінка з довгим білим волоссям і карими очима.

— Надіюсь, ви не проти будете, — всміхнулася. — Немає вільних місць…

— Я помітив! — не дав договорити вродливій білявці.

Вона закусила нижню губу та сором’язливо опустила очі.

— Тож доведеться сидіти зі мною. Я Барбара.

— Джаред, — кивнув я, роздивляючись її.

— Поки не зможу знайти інше місце, доведеться потерпіти, — знову усміхнулася вона, торкаючись пальцями келиха.

Наступні кілька годин Барбара провела зі мною в номері готелю. Дівчина виявилася не такою вже й сором’язливою, як я гадав…

— Всі ми трохи загублені, правда? — тихо промовила вона. — Можливо, тому й шукаємо тепла в чужих руках…

Я мовчки спостерігав, як вона повільно одягала спідню білизну, потім сукню. Провів її з номера, і наостанок жінка подарувала мені поцілунок у щоку. Досить мило, поцілунок у щоку, не дивлячись на те, як ми провели кілька годин у номері.

— Ці декілька годин нічого не повинні значити… принаймні для мене.

— Дорогенька, якщо ти вважаєш, що я буду шукати тебе, то ти помиляєшся.

— Я лише піддалася емоціям…

— Вірю! — спокійно промовив.

Я залишився стояти на порозі, дивлячись, як вона йде. Відчуття порожнечі стискало груди, мов холодна рука. Це був не пошук близькості — це був порятунок від самотності, але порятунок тимчасовий, і він завжди залишав по собі пустку.

Коли вона остаточно зникла за поворотом коридору, залишаючи в кімнаті лише солодкуватий шлейф парфумів, я почув голос Бурхана:

— Джареде!

Я озирнувся й кивнув йому, миттєво змиваючи з обличчя зайві емоції та перехоплюючи погляд старого друга.

— Привіт, — зробив крок назустріч і міцно потиснув йому руку.

— Що ти зробив із Еліс Кінг? — Бурхан мружився.

— Навіть не розумію, про що ти, — лукаво посміхнувся, зачиняючи за нами двері кімнати.

Ми вийшли на просторий балкон. Нічне повітря Бодрума приємно охолоджувало шкіру. Я витягнув із пачки цигарку, клацнув запальничкою і зробив першу глибоку затяжку, дозволяючи нікотину трохи притупити внутрішню напругу.

— Твоя навіжена руда щойно підійшла й вибачилася переді мною, — Бурхан сперся ліктями на поруччя, все ще щиро дивуючись. — Я думав, такі, як вона, взагалі не знають цього слова. Що за магія?

— Бурхане, вона не моя, — хмикнув я, випускаючи в темряву сизу цівку диму. — А щодо магії… Просто іноді людям корисно нагадати їхнє місце.

Чоловік тихо засміявся.

— Сьогодні буде особливий вечір. Запрошую насолодитися виступом танцівниць. Початок о дев’ятій. Буду радий бачити не лише тебе, але і твоїх друзів також.

— Зачекай! — зупинив товариша. — Сьогодні вранці я бачив тебе з чоловіком та дівчиною. Хто це?

— Якщо ти про чоловіка, то це власник одного з ресторанів, який знаходиться поблизу готелю. До речі, ресторан досить непоганий, і його господар Амір Ахмет Ефе досить гарний кухар. Рекомендую.

— Бурхане…

— А, чи тебе цікавить дівчина?

— Знущаєшся?

— Дівчину звати Деніз. Вона донька Аміра й одна з танцівниць. Так що, якщо бажаєш побачити дівчину у всій красі, сьогодні о дев’ятій.

Бурхан вийшов із номера. Я поглянув на годинник: була шоста вечора, а сонце палило так, що не було від нього порятунку. У голові ще лунали слова Бурхана: «…якщо бажаєш побачити дівчину у всій красі, сьогодні о дев’ятій!». Ну що ж, звичайно, бажаю побачити східних танцівниць у всій красі.

Майкла та дівчат знайшов біля басейну. Дівиці ніжилися на сонечку, доки друг був у барі.

— Джареде, де ти пропав? — крикнув Майкл та поплескав по плечу. — Я вже втомився розважати дівчат, — серйозним тоном промовив.

— Відпочивав.

— Досить гарна відповідь, Джареде.

— Майкле, давай без образ.

— Що ти такий щасливий? — помітивши мою усмішку на обличчі, незадоволено запитав друг.

Я повернувся спиною та поставив лікті на барну стійку.

— Майкле, відпочивай, доки молодий.

Я пішов до басейну, скинув майку та стрибнув. Бризки води, які швидко розлетілися, попали на дівчат.

— Божевільний! — крикнула Еліс. — Дивись куди стрибаєш.

Слідом за мною пригнув і Майкл. Підпливши до бортика, друг покликав Ванессу та, схопивши її за руку, потягнув у воду.

— Еліс, не будь занудою! — відповів.

Дівчина щось сказала Клавдії, зібрала речі та пішла.

— Ти її образив! — крикнула сіра мишка Клавдія.