Розділ 25

Тірша, 3-9 березня, субота-п'ятниця, 2323 рік.

Мені знадобилося трохи більше місяця, щоб прийти в норму. Потроху біль танув разом із зимовими снігами, даючи дорогу свіжим паросткам радості. Теплий подих весни мене відроджував, заліковував рани, зцілював смуток. Як природа прокидалася від зимової сплячки, так і я тягнулася до нових звершень.

Моє життя тепер стало іншим.

Оговтавшись від першого болю, я взяла себе в руки і перестала топити горе в алкоголі. Так, ми з Ровеном пили в барі по п'ятницях, іноді у вихідні, але в інші дні ми займалися справами: полювали, їздили по звалищах, торгували на ринку. Нам потрібно було самостійно заробляти на життя. Я тільки зараз усвідомила, що Ровен усе це робив сам із 12 років. Він утримував і себе, і діда.

Наш світ відібрав у нас нормальне дитинство. Більш за все мені хочеться змінити його, зробити таким самим, яким він був у старих фільмах і книгах. Звичайно, тоді теж були проблеми, але люди мали більше можливостей, а про осиротілих дітей дбала держава. А в нас по суті й не було держави. Кордони стерлися, існували лише міста та села, а влада зосереджувалася в урядових містах, яким за великим рахунком було на нас начхати. Їх хвилювало лише надходження грошей від нас і дотримання законів, поки ми поводилися добре, вони нас підтримували їжею та медикаментами. Можливо, на інших континентах існували розвиненіші форми правління, але ми нічого про це не знали. Нам завжди говорили, що весь світ опинився в руїнах, а з уцілілих міст керують рештою населених пунктів, які розташовані навколо них. По суті весь світ поділився на округи, центрами яких були урядові міста. Ми змінили карту світу, стерши всі країни, залишивши колишніми лише назви континентів. Новим містам ми дали нові імена. Старі кордони втратили актуальність через великі руйнування. Округи створювалися виходячи з поселень, що залишилися, навколо урядових міст. Зайві міста нікому не потрібні були, їх було накладно утримувати, тому мери урядових міст і не прагнули захоплювати нові території і створювати свої держави. Їм важливо було виключно власне благополуччя. Ми могли б придумати назви для нових країн, але ми звикли називати свою територію округом. Сентінель, місто з округу Нью-Доун, розташоване на континенті Євразія. Я знала, що Сентінель був на півдні Німеччини, але нічого німецького в ньому не було. Більшість жителів як Сентінеля, так і всього округу були вихідцями з Англії та Ірландії. Ми стерли все минуле, ми зруйнували Землю, але ми все ще живемо і одного разу, я вірю, відродимо колишню велич. Потрібно лише постаратися.

Найкращими ліками від смутку для мене був Ровен. Його обійми, поцілунки змушували мене хоча б ненадовго відволіктися. Щоправда, останнім часом їх поменшало. Ровен все частіше відсторонювався від мене після двох-трьох поцілунків і засинав. Я не могла зрозуміти причини його холодності, адже ми не сварилися, жодних проблем у нас не було.

— Гаразд, давай спати, — Ровен знову повернувся до мене спиною, подарувавши мені один недовгий поцілунок.

— У чому річ, Ровене? — мені набридла напруженість у наших відносинах і я вирішила з'ясувати, що відбувається. Не дам йому заснути, доки все не пояснить. — Чому ти постійно так швидко відвертаєшся?

— Хіба? — Ровен спробував вдати здивування. — Мені просто хочеться спати. Я втомлююся за день.

— Не бреши мені. Я відчуваю, щось не так.

— Ой, Тіршо, ти хіба не знаєш, які проблеми виникають у хлопчика, коли йому дуже подобається дівчинка?

— Ось воно що! — я видихнула з полегшенням. — А я вже почала думати, що ти на мене образився.

— За що я можу на тебе образитись, сонце? — Ровен повернувся і торкнувся моїх губ швидким, ніжним поцілунком. — Просто я не залізний.

— То давай вирішимо твою проблему, — шепнула я йому на вухо і спробувала опустити руку нижче, але Ровен її перехопив і притиснув до своїх губ, цілуючи кожен палець.

— Тіршо! — голос Ровена звучав незвично хрипко. — Твій тато обіцяв відірвати мені голову, якщо ми це зробимо до твоїх 16-ти.

— Але тата більше немає, — у грудях неприємно кольнуло. — Твоя голова в безпеці.

— Ти справді хочеш?.. — спитав Ровен.

— Все одно це колись станеться. Який сенс тягнути? Кому від цього краще? — мені здається я більше за Ровена була готова перейти на новий етап відносин. Він завжди був таким невпевненим, обережним.

— Не знаю… Ти точно готова?

Замість відповіді я лягла зверху на Ровена і поцілувала його в губи довгим пристрасним поцілунком. Він міцно стиснув мене у своїх обіймах, погладжуючи по спині. Я відчувала, як його переповнює бажанням, відчувала, що і я хочу. Ми давно перестали бути дітьми. Ми живемо разом, спимо в одному ліжку. Чому б тоді не стати повністю дорослими?

Ровен перевернув мене на спину, повільно цілуючи, він зняв з мене одяг, а потім і з себе. Я відчувала, як щоки мої заливає жаром, у мені змішалося бажання і ніяковість. Потрібно скоріше подолати цей бар'єр, треба стати ближчим.

— Точно хочеш? — востаннє спитав Ровен.

— Точно, — я посміхнулася. Його невпевненість мене забавляла. — Тільки увімкни нашу пісню.

Ровен включив тихо музику і ми продовжили. Я тремтіла в його обіймах, чіплялася за його плечі, міцно стискаючи їх своїми пальцями. Ми стали одним цілим, він був мною, а я ним. Я відчувала деякий дискомфорт, але болю не було, надто сильне було моє бажання, моя любов до Ровена. Вибухнувши тисячами іскор, я нарешті зрозуміла, заради чого люди так тягнуться один до одного.

— Все добре? — прошепотів мені Ровен на вухо, коли все закінчилося і я, як завжди, лежала у нього на плечі.

— Так. Даремно ми так довго тягли з цим.

— Ти невиправна, Тіршо! — Ровен засміявся і поцілував мене. Тепер він не намагався відсторонитись. Ми стали з ним такі близькі, наскільки це було можливо.

За щоденними турботами та спробами налагодити моє життя ми зовсім забули про активізм. Адже тепер ми могли робити, що хотіли. Ніхто нас ні в чому не обмежував. Тож, коли дядько Нед повідомив, що в четвер о 3-й годині дня відбудеться мітинг (ми все ще не могли добитись достатнього постачання ліків для нашого міста), ми вирішили взяти участь. Я намалювала плакат, щоб моя участь точно не залишилася непоміченою.