Розділ 23

Ровен, 17-20 серпня, четвер-неділя, 2322 рік.

День, коли я став дорослим, настав несподівано швидко. Вчора я ще був дитиною, а сьогодні вранці, прокинувшись від наполегливо стукоту Тірші у вікно, я усвідомив: дитинство офіційно закінчилося. Втім, за фактом воно закінчилося задовго до мого 16-річчя. Я не відчув ніяких змін у собі, дивно, адже я чекав, що все стане інакшим, як тільки я стану повнолітнім.

— Тепер нам не потрібно, щоб нас супроводжували в бар! — радісно повідомила Тірша. — І старий Крез зможе продавати тобі алкоголь.

— Це дуже важливий бонус до повноліття, — засміявся я у відповідь.

Ми відзначили мій день народження звичною компанією — я з дідом, Тірша з батьком, Джулз із бабусею та дядько Нед із Джоаною. Хоча останнім часом я почав обзаводитися новими друзями, свята я полюбляв відзначати в сімейному колі. А всіх цих людей я вважав саме своєю сім'єю. Тірша як завжди приготувала мені дивовижний обід і найчудовіший торт у світі. Звичайно, їй допомагали Джулз із Джоаною, але основна робота — справа рук моєї дівчинки. Мені так із нею пощастило!

Святкування пройшло у затишній сімейній обстановці, з мінімальною кількістю алкоголю. Зате наступного дня ми з Тіршею вирушили в бар старого Креза, щоб повеселитися на повну, все-таки п'ятниця — наш головний день для розваг. Дядько Нед теж, як завжди, пішов із нами і, звичайно ж, Джоана, без якої не обходилося жодне наше шоу. Джулз я насилу вмовив піти, вона не дуже любила сидіти по барах, але на честь мого дня народження погодилася. Пізніше до нас приєднався Ерік зі своїм другом Тайлером Морганом, за яким ув'язалася його молодша сестра Віллоу, та подруга Тірши Кара. Звичайно, мені не могло так пощастити, щоб і чортів Шейн Грегсон разом зі своєю сестрицею не прийшов — цей хлопець просто переслідував нас, точніше, Тіршу. Шансів у нього не було, навіть одного на мільйон, зате впертості — хоч греблю гати.

Я з чистою совістю сам купував алкоголь, пригощав друзів, ми співали та танцювали, нам було весело. У такі моменти забуваєш про всю недосконалість цього світу. Тільки сам світ не забуває і постійно опускає тебе з неба на землю.

Веселощі були в самому розпалі, коли раптово згасло світло. Останнім часом такі перебої траплялися занадто часто.

— І чому саме у п'ятницю? — пробурчала Тірша, одразу хапаючись у темряві за мою руку. Від її рідкісного зараз гарного настрою не залишилося й сліду.

— Жалкуєш, що чоловіки не надивилися на твої безсоромні танці? — над вухом пролунав вічно незадоволений голос Сью Грегсон.

— Була б ти привітніша, Сью, вони б і на тебе дивилися, — відрізала Тірша.

Сью завжди її діставала. Тірша думала, що через мої бійки з її братом, я ж думав, що Сью їй просто заздрила. Дивна річ, Сью була цілком привабливою дівчиною, але успіху у хлопців не мала. Вічно ходила невдоволена, приглядаючи за братиком, бурчала і ні з ким, крім двох подруг не спілкувалася. Ми не розуміли, чому вона така.

— І я б ще глянув на прекрасну Тіршу, — звичайно, Грегсон не міг промовчати. — Ох вже ці відключення світла! Завжди невчасно.

— Заткнися, Грегсоне! — осадив його я. — Йди додому до матусі, шоу закінчено.

Шейн Грегсон щось буркнув під ніс, але я не збирався його слухати. Увімкнувши ліхтарик, я знайшов наш стіл і ми присіли допивати коктейлі, сподіваючись, що світло скоро ввімкнуть. На жаль, і за півгодини його не включили. Час наближався до ночі і ми зрозуміли, що треба йти додому.

У суботу ближче до вечора, коли ми з Тіршею допомагали Джулз тягати дрова на гору, несподівано з'явився Джед Сін разом із незнайомим нам чоловіком середнього зросту з напрочуд світлим волоссям. Зазвичай він приїжджав у компанії Сайласа Райдера, а тут ось інший шаман. Ми насторожилися.

— Нам потрібна допомога, — обмінявшись привітаннями, Джед одразу ж перейшов до справи. — Наша машина зламалася на півдорозі між Спрінгвіллом і Сентінелем.

Ми видихнули з полегшенням. Нічого страшного не сталося.

— Вам потрібен той, хто її полагодить? — запитав я.

— Так, — кивнув Джед. — А ще той, хто сьогодні ж відвезе нас до Дейвіча. Це Ангус Бреннан, — представив він свого супутника. — У нього там донька, проблемна. З нереалізованою магією.

— Джеде! — шикнув на нього Ангус Бреннан.

— Вони мої друзі, у мене немає від них секретів.

Друзі… Мені хотілося хмикнути, але я промовчав. Те, що Джед Сін раз на півроку з'являється в Сентінелі, спить з нашою Джулз і не розповів про Джоану у Нью-Доуні не робить його нашим другом. Але заради Джулз я все ж таки готовий прийняти його дружбу, аби тільки він нас ніде не підставив, цей хлопець з урядового міста.

— Думаю, мій батько може полагодити вашу машину, — сказала Тірша. — І свою він має. Тільки відвезти сам він вас не зможе, якщо займеться ремонтом, а ми з Ровеном недостатньо добре ще їздимо.

— А більше нема кому чи що? — здивувався Ангус Бреннан.

Тірша не поспішала відповідати. Вона знала, що відповідь міському шаманові не сподобається.

— Нема кому, — відповів за неї я. — Ваших людей тут не люблять. Батько Тірши допоможе лише тому, що Джулз симпатичний Джед. Більше ніхто вам допомагати не стане, навіть за гроші.

— Я зрозумів, — кивнув Бреннан. Здається, він не збирався ображатись. — А ми можемо позичити машину й самі поїхати?

— Тато навряд чи довірить чужому свою машину, — відповіла Тірша. — Але якщо ви візьмете нас із собою в Дейвіч із гарантією захисту від неприємностей, то я постараюся його переконати. Хороша купка монет також пришвидшить процес.

Ангус Бреннан погодився на пропозицію Тірши, вручив їй гроші, і вона втекла домовлятися з батьком. Через півгодини вони під'їхали до підніжжя гори на машині. Батько Тірши зі звичною суворістю у погляді оглянув Бреннана і заявив:

— Якщо з моєю донькою щось трапиться, відірву вам обом голови. Якщо щось трапиться з моєю машиною — з вас нова. Все ясно?

— Абсолютно, — кивнув Бреннан.