Розділ 21

Тірша, 31 грудня, субота; 3-4 січня, вівторок-середа, 2321-2322 рік.

З наближенням зими я засумувала сильніше: я мала зустріти перший Новий рік без мами. Скільки ще всього мені вперше доведеться пройти без неї! Перший рік найскладніший, я розуміла, і Ровен казав те саме. Хоча б із татом у нас налагодилося спілкування. Він усе ще бурчав на рахунок випивки, але вже не забороняв мені, просив не зловживати. Іноді вечорами, коли тато був удома, ми сиділи у вітальні з чаєм та пирогом і згадували маму. Батько багато розповідав про те, як вони зустрілися, про те, що було до мого народження. Я навіть не уявляла, що до ладу і не знаю власну матір. Для мене мама завжди була розважливою, спокійною жінкою, яка суворо дотримувалась законів і турбувалася виключно про домашні справи. З татових розповідей я дізналася, наскільки сильно в мамі горів бунтарський дух і що вона встигла зробити для нашого світу.

Тато розповів, що вони познайомилися з мамою під час бунту в Ансенвуді. Тато приїхав туди підтримати дядька Неда та його друзів, але їх спіймали карателі та посадили до в'язниці. Вже в самій в'язниці батько побачив маму, яку теж тоді заарештували. То було кохання з першого погляду, казав він, і більше вони не розлучалися.

— Навіть відійшовши від активних протестів, мати не припиняла боротьбу. Вона подарувала опору малюнки, якими ми доносили свої думки людям.

— Чудово, що мама встигла стільки корисного зробити.

— А ще вона подарувала світові тебе, — додав тато. — Я знаю, що тебе не зупинити, Тіршо, тому прошу лише про одне: думай, перш ніж діяти. Я вірю, що ти з Ровеном колись зробиш щось гідне. Тільки не занапасти своє життя. Жодна ідея не варта життя, жодна, Тіршо. З того світу шляху назад немає.

— Добре, тату, я буду обережна. І ти теж.

— Звісно. Я тебе не залишу одну.

Готуватися до Нового року без мами було так незвично, що я розгубилася, не знаючи, з чого почати. Вперше я організовувала свято самостійно. Я склала список страв до святкового столу та залучила до помічників Ровена, Джулз та Джоану. Усі вони планували відзначати Новий рік із нами.

Бабуся Віта збиралася святкувати з дідом Саном. Ми звали їх до себе, але вони сказали, що не хочуть заважати молоді. Вони хотіли тихо посидіти, поспілкуватися та лягти спати раніше. Ми ж не спали майже до ранку.

Тато з дядьком Недом із самого ранку поїхали у своїх справах і приїхали лише ближче до вечора, коли ми вже все підготували до свята. Якби не помічники, я б сама не встигла зробити все вчасно. Виявляється, бути домогосподаркою — робота непроста.

Ми вже не веселилися так, як минулого року. Просто їли, пили, багато говорили. Новорічна ніч плавно перетікала в ранок. Дядько Нед з Джоаною пішли додому, Джулз залишилася у нас. Я постелила їй у вітальні і почала прибирати залишки їжі. Я поставила тарілки на столик у передпокої, щоб відчинити двері на кухню, але, прислухавшись, застигла. Тато про щось говорив Ровенові.

— Я знаю, що часто пропадаю, — казав тато, — а ви дуже дорослими себе вважаєте. Але ви досі неповнолітні. Давай домовимося так, Ровене, поки Тірші не стукне 16 — ви діти. Торкнеш її — відірву голову. Буде їй 16 — живіть своєю головою, я не стану втручатися, обіцяю. Але до цього поводьтеся пристойно. Зрозумів, хлопче?

— Звісно, ​​дядьку Гране. Я все розумію. Я навіть не думав нічого такого.

— Ой, тільки не розповідай мені! Наче мені не було 15!

— Я вас зрозумів. Я вас не підведу.

— Добре.

Я відчула, як заливаюсь фарбою. Давно зрадницький рум'янець не заливав моїх щік, а тут знову повернувся. Невже тато говорив Ровену про секс? Ось тільки в моє особисте життя не вистачало лізти! Він що думає, у нас мізків немає? І добре б він у мені сумнівався, але не в Ровені! Він же такий правильний, прямо джентльмен, навіть поцілував мене вперше майже через рік після знайомства. Невже тато думає, що в нас в голові одна розпуста? Мені навіть стало трохи прикро.

Потрібно було прибиратися, але я не хотіла, щоб тато знав, що я підслуховувала. Я почекала ще хвилину, але вони більше ні про що не говорили, і зайшла на кухню.

— Ну, ви тут і накурили!

Я поставила тарілки на стіл і поспішила відчинити вікно. Морозне повітря увірвалося в будинок, змусивши мене зіщулитися від холоду.

— Залиш тарілки до завтра, — обійнявши мене за плечі, тато вивів із холодної кухні. — Нічого з ними не станеться. Пора вже спати.

Знаючи, що після такої кількості алкоголю тато проспить довше звичайного, я поклала Ровена у свою постіль. Ми часто засипали разом, коли тата не було вдома — спати в ліжку було зручніше, ніж на розкладачці, а разом — тепліше. Ровен навіть не намагався до мене загравати. Чи то боявся мого батька, чи то сам вважав, що нам ще рано переходити до дорослих стосунків. Ми просто цілувалися і засинали один у одного в обіймах. Цілком безневинно.

Тато насилу навчився ставитися терпимо до наших поцілунків, не варто випробовувати його терпіння ще й спільним сном, хай навіть і невинним.

Я часто думала, яким буде наш перший раз. Я не відчувала ні страху, ні збентеження, як не дивно, тільки цікавість. Ми з Ровеном так зблизилися, що я не уявляла, чому там соромитися. Цікаво, скільки мені буде років, коли все станеться? Чи будемо ми чекати до моїх 16? Я знала, що в старину повнолітніми ставали у 18, але скрутні часи знизили цю планку і діти ставали дорослими у 16. Не те щоб я поспішала, але колись це станеться. То сенс надовго відкладати? Ми давно вже не почувалися дітьми. Втім, Ровен не робив жодних натяків, а я не хотіла першою проявляти ініціативу.

Через кілька днів після Нового року тато знову поїхав. Я все допитувалась у нього, якими справами він займається, але тато тільки відмахнувся.

— Не час тобі знати.

— Я просто хочу бути в курсі, тату! Ти можеш мені довіряти, — я надула губи. Я злилася, що тато досі вважає мене дитиною.

— Я довіряю тобі, Тіршо. Я карателям не довіряю. Чим менше ти знаєш, то більше ти захищена. Ти краще всього допоможеш активістам зараз, якщо нічого не знатимеш. Я не хочу, щоб ти ненароком чи під тиском видала цінну інформацію.