Розділ 20

Тірша, 14 жовтня, п'ятниця, 2321 рік.

Я не помітила навіть, як минуло півтора місяці з маминої смерті. Все як у тумані — приготування їжі, школа, домашні справи, прогулянки з Ровеном та Джулз. Я почувалася роботом, який виконує певні завдання. Я ніби спостерігала зі сторони за собою. Свої почуття, біль я почала притупляти в алкоголі, тягаючи його з таткової шафи або просячи у дядька Неда. Він не міг мені відмовити, хоч і казав, що топити горе в алкоголі — погана затія. Тато, звичайно, бачив, що я напивалася і дуже сердився. Я не могла його звинувачувати. Я знала, що роблю неправильно, але не могла інакше. Добре ще, що він не дізнався, що дядько Нед теж постачає мені алкоголь.

Щоп'ятниці ми випивали в барі старого Креза. Я знайшла втіху в співах та танцях. Ми з Ровеном ставили на барну стійку бляшанку для грошей, а самі влаштовували шоу, сподіваючись трохи підзаробити. П'яні відвідувачі охоче кидали нам монетки і більше часу проводили в барі, чим тішили старого Креза. Тільки тому він дозволяв нам тут пити, але тільки в присутності когось із дорослих. Зазвичай нам складали компанію дядько Нед чи Джоана із подругами. Іноді ми сиділи всі разом, слухаючи суперечки дядька Неда та Джо.

Тата часто не було вдома цілий день, іноді він їхав на два-три дні і тоді зі мною жила Джоана. Раніше я мало з нею спілкувалася, хоч і знала з самого дитинства, а зараз через обставини ми багато часу проводили разом і досить сильно зблизилися. Вона стала мені як тітка чи старша сестра. Джо була старша за мене на 14 років. До нас часто приєднувалася і Джулз. Вона з Джоаною ще раніше встигла потоваришувати на ґрунті шаманських здібностей. Шаманом у Джоани був дід, а ось матері її сила не дісталася, бо бабуся була звичайною людиною. Усі рідні дуже здивувалися, коли у Джо з'явилася сила. Вона нам багато цікавих історій, пов'язаних з нею, розповіла. Джо любила жартувати над ровесниками в дитинстві, особливо над хлопчиками. Пізніше вона почала вивчати теорії шаманських практик від бабусі Сіри, збирала трави, знала кілька зіль, але з віком у неї згас інтерес до шаманізму. Джоана захопилася малюванням. Вона не так добре малювала, як моя мама, але вона створювала яскраві, сюрреалістичні картини, які ставали дивовижною прикрасою домівки. Іноді у неї їх навіть купували. Зараз люди рідко витрачають гроші на декор, оскільки заробляють їх великою працею, і те, що картини Джоани все ж таки купували, говорило про їхню велику цінність. Нехай у них не вистачало деталей, техніки, але вони брали яскравими фарбами та зухвалими мазками. Людей таке чіпляє.

Похмурого п'ятничного ранку ми сиділи на сходах будинку Джулз і курили. Точніше, курив Ровен, Джоана та Джулз, а я просто пила каву. Мені тютюн зовсім не подобався. Я пробувала, але так і не спромоглася зрозуміти, що вони в ньому знайшли. Ось алкоголь — інша справа. Тютюн Джулз почала вирощувати ще влітку, вирішивши, що на ньому можна непогано заробити, у результаті сама на нього підсіла і Ровена підсадила. Джоана курила вже давно.

— Тато ж активізмом займається, так, Джо? — тато мені нічого не розповідав, але я підозрювала, що він не просто так пропадає цілими днями.

— Так, вони з Недом серйозно в цю справу вплуталися. Раніше твій тато був обережнішим.

— Мій взагалі з глузду з'їхав, коли мама померла, — вставив Ровен. — Твій, Тіршо, ще розумно поводиться.

— Як би вони проблем не відгребли, — зітхнула Джоана.

— За обох переживаєш? — Ровен посміхнувся й одразу отримав тичок від Джоани в бік.

Я дивилася на похмуре сіре небо, таке ж похмуре, як і моє життя, і почувала себе зруйнованою. Теплий бік Ровена мене грів, але навіть він не міг склеїти всі ті уламки, на які я розлетілася після маминої смерті. Весь мій світ розсипався, а я стояла і спостерігала, як він вислизає з моїх рук, наче пісок крізь пальці. Перший гострий біль минув, але всередині мене залишилася ниюча рана, порожнеча, яка затягувала все: радість, надії, прагнення. Я багато говорила про це з Ровеном і Джулз, питаючи, як вони пережили смерть матерів.

«Бути зруйнованою — питання твого вибору, — якось сказав мені Ровен. — Ти просто змушуєш себе жити далі і робити все через силу, аби не думати про біль. Згодом звикаєш».

— Чому тато не говорить зі мною про свої справи? — я продовжувала дошкуляти Джо. Я знала, що їй багато чого відомо про справи тата і дядька Неда, але вона ніколи мені про них не розповідала. — Він знає, що я підтримую активістів.

— Менше знаєш, переконливішою будеш під час допиту карателів, — пояснила Джо. — Тато хоче тебе убезпечити. Зрозумій, Тіршо, тебе вже можуть і у в'язницю запроторити, якщо запідозрять у спільництві з активістами. Ти там не виживеш. Тато просто тебе захищає. Дає ще трохи побути дитиною.

— Я нею перестала бути, коли не стало мами, — пробурчала я в чашку з кавою і, відібравши у Ровена самокрутку, вкотре зробила безглузду спробу взятися за цю гидоту і закашлялася. Така гидота, але іноді ось прямо тягне затягтися, коли на душі паршиво і погода похмура.

— Воно тобі треба, Тіршо? — Ровен, посміхаючись, забрав назад самокрутку.

— Не треба, але ви тут всі на мене дим пускаєте і мене теж тягне.

— Дуже швидко ви дорослішаєте, діти, — Джоана сумно посміхнулася.

— Обставини життя так складаються, — відповів Ровен. — У наш час дитинство коротке, не таке щасливе, як у старих книжках та фільмах. На жаль.

— Так... — Джоана зітхнула якось особливо сумно. — У кожного з нас знайдеться рана, що не гоїться.

— Ось тільки ти свої приховуєш, Джо, —Джулз, яка до цього мовчала, вступила в розмову.

— Є речі, про які не хочеться не те, що говорити, а навіть згадувати.

У повітрі розлилося тягуче мовчання. Кожен думав про свій біль. Кожен із нас мав про що плакати. З Ровеном і Джулз ми мали один біль — ми всі залишилися без матерів. Наших із Джулз матерів убили карателі, мати Ровена померла від хвороби. У нього хоча б був час підготуватися, прийняти, що вона йде, а в нас відібрали наших мам миттєво. Напевно, Джулз було найважче, адже те, як загинула її мама, згорівши живцем у палаючому будинку — страшніше за будь-який кошмар. Вона була поруч, чула крики рідних, але не могла їх врятувати, інакше сама опинилася б у вогні. Боюся навіть уявити, що вона тоді відчувала, якщо мені досі так боляче.