Розділ 17

Джедідайя, 7-10 липня, четвер-неділя, 2321 рік.

З того часу, як я познайомився з Джулайєю минулої осені, я втратив спокій. В її очах я побачив своє відображення, її душа тяглася до моєї, ми були одним цілим. Тільки вона відштовхувала мене. Я б змирився з цим, якби Джулайя мене не кохала, але її почуття були такими ж, як і мої. Я не міг прийняти те, що вона кохає мене, але при цьому відштовхує тільки тому, що я жив у місті. Я не міг перестати думати про неї, як ніколи мріяв вирватися з полону міста, але місто мене не відпускало.

Місто ніколи не відпускає без жертв.

Останні 5 років за мною вели постійне спостереження, а після смерті діда взагалі очей не спускали. Мер і головний шаман побоювалися, що я втечу за батьком. Я знав, що мене не змусять одружитися, тому що шаманів було більш ніж достатньо, але я мав цінні здібності і вони потрібні були меру. Вони знали, як мною маніпулювати, щоб я залишився. Нещодавно в мене відбулася чергова зустріч із Доном МакКенною, мером. Він вкотре нагадав мені, яка я нікчемна комашка.

— Я знаю, що ти хотів би покинути місто, — Дон МакКенна завжди говорив прямо, без передмов.

Я тільки хмикнув.

— Кров — не вода, знаєш, Джеде. Твій дід перестав нам довіряти, твій батько втік — у вашій крові зрада.

— Хіба я хоч якимось вчинком дав вам зрозуміти, містере МакКенна, що здатний на зраду? — мене злила здогадливість мера.

— Вчинки не завжди говорять про те, що на душі у людини. Ти можеш поводитися ідеально, але в твоїх очах все одно горітиме вогонь повстання.

Я тільки й міг що зітхнути. Мера не проведеш. Він бачить усіх наскрізь. Напевно тому він і головний у місті.

— Послухай, Джеде, я маю до тебе пропозицію.

— Я уважно вас слухаю, — цікаво, що МакКенна придумав?

— Я можу тебе відпустити з міста, але тільки якщо в тебе буде дитина з такими ж здібностями. Коли їй виповниться 16 і вона зможе зайняти твоє місце, я відпущу тебе, так і бути.

— Через 16 років? — я витріщив на нього очі. — Ви жартуєте?

— 17 — якщо бути точним. Дитина не відразу після зачаття з'являється на світ, як ти знаєш. Твій батько десь стільки ж чекав, перш ніж зміг втекти.

— Я маю обирати з місцевих дівчат чи можу знайти шаманку під час поїздок до міст із перевірками?

— У містах же цілительки, Джеде, а тобі потрібна дівчина, яка має фізичні здібності. Нам більш потрібні бойові шамани, ніж лікарі. Адже у нас достатньо хороших дівчат у місті. Вони тобі зовсім не подобаються?

— Ні. Чому я не можу вибрати ту, що мені до вподоби? Потрібно ж розбавляти місцеву кров.

— Ми не будемо нікого приймати до міста. В нас досить шаманів тут. Подобається хтось поза Нью-Доуном — нехай ця дівчина народить тобі дитину і віддасть її нам на виховання. Дівчину ми не можемо взяти.

— Невже одна людина буде зайвою?

— Справа не в цьому, Джеде. Правила одні для всіх. Виняток лише для унікальних бойових здібностей. Таку дівчину ми можемо взяти й то за умови, що вона буде нам віддана.

— Ваша пропозиція мені не подобається, містере МакКенна.

— Як знаєш, Джеде. Але ти не поспішай, подумай, вона залишається в силі. Головне — пам'ятай: втечеш, ми тебе знайдемо і примусово одружимо. Ти знаєш наші методи.

— Знаю. Завдяки ним я народився, — я хмикнув. Не дуже приємно згадувати, що ти не був бажаною дитиною. Нехай батько й любив мене, але я був живим нагадуванням про його невдале сімейне життя.

— Якщо втечеш, ми також відновимо пошуки твого батька. Він ще може нам послужити, а якщо ні — то буде страчений. Подумай про нього, перш ніж утнути дурість.

— Я візьму до уваги.

— Добре. Можеш бути вільним. У тебе, здається, завтра поїздка з Сайласом у Спрінгвілл до нових шаманів?

— Так.

— Будь уважний, Джеде. Не підведи мене.

— Не підведу.

Я попрямував до дверей, але тільки-но я їх відкрив, як мер мене гукнув:

— Постій, Джеде! Мало не забув. Ми припускаємо, що дочка Аліші Хілл може бути твоєю сестрою. Тож тобі не тільки про батька варто турбуватися, якщо вирішиш нас зрадити. Ми нічого не знаємо про здібності малої, але якщо вона виявиться шаманкою, її потрібно повернути в Нью-Доун. Якщо тобі вдасться щось дізнатися і повернути її, у разі володіння нею даром, то я зможу піти на деякі поступки. Наприклад, дозволю привести тобі до міста дівчину. Подумай про це. А тепер іди, Джеде.

Весь вечір і половину ночі я думав про те, що мені сказав мер Дон МакКенна. Мені категорично не подобалися його умови, але й жити у місті мені не хотілося.

Я, звичайно, міг би погодитись на дитину заради свободи, але це було підло. Я знав, що не зможу полюбити дитину від нелюбимої дівчини, як це зробив мій батько. Я знав, що й кинути навіть нелюбиму дитину, дорослу, як це зробив мій батько зі мною, улюбленим сином, я теж не зможу. Я лежав у ліжку із заплющеними очима, думки в моїй голові вели інтенсивну битву. Я хотів свободи та життя з Джулайєю, хотів зараз, але зараз я не міг отримати бажаного без крові. Навіть якщо мені вдасться втікти з Нью-Доуна, то Джулі доведеться поїхати з Сентінеля, адже нас там легко знайдуть. Я сумнівався, що Джулі погодиться знову зірватися з насидженого місця, де в неї, нарешті, все гаразд і тікати зі мною в невідомість. Бабуся Віта теж не захоче нікуди їхати, а покинути її ми не можемо. Моя втеча також спровокує нову хвилю пошуків мого батька та його подруги. Незважаючи на те, що я сердився на нього через те, що він мене тут покинув, іноді навіть відчував ненависть, але він все одно був моїм батьком, і я його любив. Я не хотів, щоб його вбили. Я не хотів, щоб його життя знову було зламано. Він більшу частину свого життя пожертвував Нью-Доуну, він мав право хоч трохи пожити щасливо.

Сестра. Новина про те, що донька Аліші Хілл могла виявитися моєю єдинокровною сестрою вразила мене. Я знав, що її звуть Хевен Скай, і їй було років 10-11. Я бачив її не раз, навіть іноді розмовляв, коли заходив до Аліші в пошуках батька, але ніколи в моїй голові навіть гадки не виникало, що вона може бути моєю сестрою. Ми не були схожі. Хевен мала ті ж світлі кучері, що й її мати, такі ж правильні, тонкі риси обличчя, тільки очі чорні, як у мене та тата. Але у чоловіка Аліші очі теж були карі, тож ні в кого не виникало питань. Єдине, що могло впасти у вічі — прізвище. Дівчинка мала прізвище матері, а не її чоловіка. Щоправда, Аліша завжди на це говорила, що вони з чоловіком самі так вирішили, його поширене прізвище Сміт зовсім їй не подобалося. Я знав, що Томас Сміт був другом мого батька і його шлюб з Алішею відбувся за їхньою домовленістю, щоб приховати зв'язок батька та Аліші. Між Томасом та Алішею по факту не було стосунків, так казав мені батько, тому народження у них дитини виглядало для мене дивним, але я нічого не питав. Я подумав, що вони втрьох вирішили так зробити для відводу очей, щоб точно ніхто до них не докопався. Тільки зараз я усвідомив, що набагато логічніше було припустити, що Хевен — моя сестра. Я ж, на відміну від інших, знав, що шлюб Аліші з Томасом фіктивний, а батько ніколи не припиняв любити Алішу. Чому в мене навіть не виникло думки, що Хевен моя сестра? Тоді я тим більше не можу підставляти батька. Маленька не заслужила життя в Нью-Доуні. Якщо вона має хоч крапельку шаманських здібностей, вона не буде тут щасливою.