Розділ 16

Тірша, 16-17 червня, четвер-п'ятниця, 2321 рік.

Я завжди любила свої дні народження, але цього року він обіцяв стати особливим, я відчувала. Ми з мамою довго вибирали, які страви приготувати для свята, а з вибором торта ми взагалі замучилися. Дня за три до мого дня народження ми остаточно визначилися з меню і Ровен у мене активно допитувався, який торт буде. Я збиралася мовчати до останнього. Нехай буде сюрприз.

— В тебе буде час зустрітися завтра вдень? — запитав Ровен за день до мого дня народження. — Хочу подарувати тобі подарунки в одному особливому місці.

— Думаю, що так. Пара вільних годин у мене знайдеться. О 12-й можна буде зустрітися. А куди ти мене поведеш?

— Підходь до повороту на озеро між нашими будинками.

— А далі куди?

— Завтра дізнаєшся, — Ровен змовницьки підморгнув.

Я з нетерпінням чекала на ранок, згоряючи від цікавості. Цікаво, куди мене поведе Ровен і що подарує? Я навіть не могла уявити, що на мене чекало, але відчувала — подарунки будуть особливими.

Вранці ми з мамою приготували частину страв на вечір і вона відпустила мене, попросивши довго не затримуватися. Я взяла з собою трохи запеченої картоплі з грибами та свіжих овочів, щоб ми з Ровеном пообідали разом.

— Мамо, а як зрозуміти, чи я хлопцю подобаюсь як друг, чи я подобаюся йому як дівчина, але він нерішучий? — незважаючи на те, що Джулз мене запевнила в тому, що Ровен закоханий у мене, я хотіла отримати пораду від когось досвідченішого. Трохи незручно питати про таке маму, але я сподівалася на її розуміння.

— Коли поблизу такий тато, як твій, то будь-який хлопець буде нерішучий, — мама посміхнулася. — Але взагалі друзі набагато простіше спілкуються і між ними немає незручних моментів і всяких поглядів, знаків уваги. А що?

— Так, нічого, мамо, просто питаю.

— Якщо ти про Ровена, то він точно закоханий у тебе, — мама мені підморгнула.

— І Джулз так вважає.

— Та всі так вважають, доню. Але поспішати з відносинами все ж таки не варто. Ви ще зовсім молоді, досить просто дружити. А там час покаже. Перше кохання не завжди буває на все життя. Ви юні, не знаєте життя, ви міняєтеся і коли станете старшими, то можете піти різними шляхами. Зріле кохання міцніше зазвичай, але винятки бувають.

Я з мамою, звичайно, була не згодна, але вона хоча б розвіяла мої сумніви. Якщо навіть мама вважає, що Ровен закоханий у мене, значить, так воно і є. І я точно знала, що наше кохання пройде крізь час і не залишить нас. Ми завжди дивитимемося в один бік з Ровеном, я знаю.

Я одяглася як звичайно: джинсові шорти і сорочка в зелену клітинку з коротким рукавом, а ось у зачіску я вирішила додати незвичайний акцент — праворуч за вухом я заплела тоненьку кіску, прикрасивши її шнуром з намистинками. Склавши обід у рюкзак, я в передчутті чогось чудового поспішила на зустріч із Ровеном. Щойно я помітила його на дорозі, як моє серце забилося частіше. Та чому я так хвилююсь? Адже ми давно дружимо, через 3 місяці рік нашому знайомству буде.

— З Днем Народження, Тіршо, — Ровен обійняв мене, поцілував у щічку і простяг букет квітів. — Інші подарунки будуть, коли ми дістанемося до місця.

— Дякую, — я відчула, як мої щоки обдало жаром. — Мені ще ніхто не дарував квітів.

— Джулз допомагала збирати, вона сказала, що всі ці квіти можна засушити і букет буде тішити тебе ще дуже довго.

— Дякую, — я сховала обличчя у квітах, приховуючи рум'янець збентеження. — А куди ми йдемо?

— Побачиш. Сюрприз!

Ровен повів мене стежкою в бік озера, але прямо перед ним ми повернули праворуч, до гори, і почали підніматися нагору. Коли ми дісталися до невеликого майданчика посеред гори, Ровен раптом повів мене вбік і, відсунувши гілки та старі дошки, показав вхід до печери.

— Ходімо! Тобі там сподобається!

Ровен увімкнув ліхтарик і ми залізли в печеру. Спочатку ми опинилися у вузькому проході, метра півтора завширшки і трохи вище нашого зросту у висоту, метрів через 5 ми вперлися в кам'яну плиту, яка зрушила за допомогою потайного важеля у стіні. За плитою ховалася округла кімнатка з плоским широким каменем із заглибленням посередині, а на землі скрізь стояли свічки.

— Зараз запалю, щоб не було темно, — Ровен віддав мені ліхтарик і почав запалювати свічки.

— А ми тут не задихнемося?

— Ні. В стелі біля дальньої стіни є отвір, через який в печеру заходить повітря, — пояснив Ровен.

— Зрозуміло. Тобі допомогти?

— Ні, сьогодні ти відпочиваєш, — Ровен посміхнувся мені і продовжив запалювати свічки.

Завдяки Ровену печера засяяла чарівним мерехтінням свічок, викликаючи в мені хвилю захоплення. Ровен дістав зі свого рюкзака плед, розстелив на землі, дістав їжу. Виявляється, він також узяв смачненького.

— Я вчора весь вечір над ними мучився, — Ровен показав мені мафіни з грибами. — Звичайно, не те, що ти готуєш, але дід сказав, що на смак непогані.

— Несподівано! — я взяла мафін на пробу. Цілком смачний, дарма Ровен так переживає. — Смачно, мені подобається. У мене картопля ще є і яблучний сік.

— А в мене м'ясо та вино.

— Вино? — я здивувалася.

— Зовсім трошки, там 200 грамів десь, — Ровен дістав із рюкзака фляжку та маленькі стаканчики, налив у них трохи вина. — Особливо не сп'янієш. З Днем Народження, Тіршо!

Ми випили, трохи поїли і Ровен знову поліз у рюкзак.

— Я довго думав, що тобі подарувати, а минулої п'ятниці натрапив на це в Спрінгвіллі на ринку і вирішив, що тобі сподобається, — Ровен простягнув мені невеличкий мішечок.

З мішечка мені в долоню випав браслет — срібний, у вигляді великих і маленьких крапельок, у кожній великій по зеленому камінчику. Я завмерла в захопленні.

— У мене ніколи не було справжнього браслета… — тихо прошепотіла я, дивлячись на подарунок. Я любила браслети, плела їх з ниток і намистин сама, але це зовсім не те.

— Подобається? Камені під колір твоїх очей.