Розділ 11

Джедідайя Сін, 17-21 жовтня, неділя-четвер, 2320 рік.

Я ненавидів Нью-Доун. Ненавидів кожною клітиною свого тіла. Я готовий був проклясти той день, коли моя прабабця постукала до його воріт і домовилася про те, щоб її впустили. Її син, мій дід, мав величезний магічний потенціал, що підкупило уряд. Вони побажали мати такого талановитого, сильного шамана у себе в місті, а прабабця бажала лише захисту. Її чоловік не міг цього дати і вона зрадила — чоловіка, людей, сина, втікши з Сентінеля. Мого діда виховували чужі люди і він через юний вік їм вірив, до останнього вірив. Але ближче до смерті очі його розплющились. З роками прийшло розуміння, як тут усе влаштовано. Він вклав це розуміння в мою голову і тихо відійшов у інший світ.

А мені що лишалося? Зберігати його таємницю. І прикидатися, прикидатися, нескінченно прикидатися відданим Нью-Доуну та уряду, коли я його так ненавиджу. Я й себе ненавидів за лицемірство. Але в мене не було вибору: прикидайся відданим або тебе вб'ють.

Найбезглуздіше у всій ситуації, що уряд жорстко контролює шаманів і за найменшого прояву сили готовий їх прибрати, але у своїх містах вони з радістю користуються послугами шаманів. Ми їхні ручні звірятка. Творимо дива по клацанню пальця. Не робиш, що їм завгодно — знайдуть інших, більш услужливих. Я не хотів ні в тюрму, ні на той світ, а рідних для підтримки у мене більше не було. Ось мені й не залишалося нічого, окрім як грати з урядом у їхню гру.

Доля моєї сім'ї склалася трагічно, у цьому також вина міста. Справа в тому, що найсильніші шамани народжуються тільки, якщо обидва батьки шамани. Бувають винятки, але вони рідкісні. Там, за межами урядових міст шаманів багато і люди можуть вибирати, з ким створювати сім'ю, так само як і вибрати закохатися у звичайну людину та народити дитину без дару. Шамани урядових міст не мали такого вибору. Ми всі маємо бути сильними — правило, яке не можна порушувати. У місті має бути мінімум 5 шаманів, що діють, — інше незаперечне правило. Якщо нас було більше або хтось мав двох дітей, то одному можна відмовитися від сім'ї або вибрати звичайну людину в партнери. Зараз у місті було 7 шаманів і я дуже сподівався, що не піду батьківським шляхом.

Мій батько любив звичайну жінку з міста, але так як шаманів на той момент взагалі було 4, його союз не схвалили. Карателі притягли до міста гарну жінку з нереалізованою магією, сподіваючись, що її миле личко скрасить життя мого батька. Батькові довелося підкоритися. Так я й з'явився. Ось тільки шамани з нереалізованою магією — той ще головний біль. Ніхто точно не знає, чому народжуються такі люди. Найчастіше вони так звані напівкровки: один з батьків шаман, другий — звичайна людина. Магія цих людей зосереджена всередині них, вона спить і не проявляється до певного часу. У якийсь момент, зазвичай, у небезпечній чи стресовій ситуації, а іноді досить просто на них накричати, магія з цих людей виривається назовні і атакує нападника. Добре, якщо сили невинні, але часто вони ранять. Люди з нереалізованою магією не вміють нею керувати, тільки жбурляють силою, якщо їх роздратувати або злякати. Маленькі діти піддаються коректуванню та навчаються, але дорослі — ні. Власна магія пожирає їх зсередини та руйнує. Проте вони можуть передати дар своїм дітям повною мірою. Сильні шамани могли народитися навіть, якщо один з батьків нереалізований, а другий — звичайна людина. Весь потенціал таких магів передавався потомству, тим вони були цінні для уряду. Нереалізовані просто використовували як інкубатор, зазвичай жінки. Намагалися завжди шукати тих, хто не мав небезпечних фізичних дарів. Моєї матері пощастило — її здібності були більш психічні, отже, вона не могла нікого поранити. Крім себе самої. Вона була трохи не в собі. Тато казав, вона і в юності була божевільною, а коли я подорослішав, то зовсім збожеволіла. Психічні здібності дуже швидко зводять з розуму нереалізованих. Останні роки батько просто пропадав у своєї подруги, іноді не з'являючись вдома цілодобово. Мені начхати було на його любовний зв'язок, я чудово розумів батька. Але мені не подобалося, що він звалив на мене догляд за матір'ю. Літній дід і божевільна мати — не найкраща компанія для молодого хлопця. Я взагалі дивувався, що мати так довго жила. Зазвичай, нереалізовані ледь до 30 дотягували. Моїй матері було 36, коли вона померла, мені тоді було 14. Останній рік доводилося замикати її в кімнаті, іноді навіть прив'язувати до ліжка, щоб вона не накоїла бід. Я ніколи не відчував до неї любові і відчув полегшення, коли вона померла. Усім полегшало, мамі в тому числі. Через рік батько втік із міста зі своєю подругою і я його більше не бачив. Раніше я завжди добре ставився до нього, але тепер і до нього відчував ненависть. Він міг забрати мене з собою, але не зробив цього! Боявся за діда? Але йому нічого не зробили б. Він був старий і нікому вже не потрібен, крім мене. Єдиний, хто завжди був зі мною і дбав попри все — Джозайя Кіан Сін, мій дід, помер 2 роки тому. Він був сином великого шамана Кіана Сіна з Сентінеля, який домігся дозволу своїм людям лікувати та продавати цілющі зілля. Дідусь Джо пам'ятав Сентінель, хоч і пішов звідти дитиною, часто мені про нього розповідав. Я завжди мріяв побувати там, побачити легендарний дім прадіда на горі, пройтися тими ж вуличками, що й мої предки. Цікаво, чи зараз живе хтось у будинку прадіда? Говорять, що після його смерті нового шамана в Сентінелі не з'явилося. Але може хоч будинок не пустує? Мій батько одного разу був там разом із перевіряльниками, бачив свого діда. Мені ж немає необхідності їздити, бо перевіряти нема кого. Я так сподіваюся, що незабаром у Сентінелі з'являться шамани і я зможу відвідати батьківщину своїх предків.

Чи думав я, що моє бажання здійсниться так скоро? Якби я любив свої дні народження і загадував на них бажання, то неодмінно попросив би поїздку в Сентінель. Але я плював на це свято. Навіть не планував відзначати, незважаючи на ювілей. Тим несподіванішим став для мене візит Сайласа Райдера, мого наставника, недільного ранку до мене додому. Я тільки сів снідати, а він уже стукав у двері. Сайлас був мені чимось на кшталт другого батька — він не лише навчав мене, а й дбав після того, як я залишився один. Йому було 44, молодший за мого батька на 12 років, але сину Сайласа вже стукнуло 17. Він дуже хотів, щоб у нього скоріше народилася дочка, мріючи мені її посватати, але мала Тара народилася всього 4 роки тому і я не уявляв її в ролі своїй майбутньої дружини, навіть років через 15. Сайлас хоч і був добрим мужиком, але він цілком і повністю горів за уряд. Його предки мало не з заснування Нью-Доуна там жили і він навіть не думав про інше життя.