Розділ 10

Тірша, 10-12 жовтня, неділя-вівторок, 2320 рік.

— Ви взагалі там збожеволіли? — я прокинулася від обуреного крику Джулз. — А якби твій батько сюди зараз піднявся, а Тіршо?

Я здивовано розплющила очі і виявила посеред кімнати невдоволену Джулайю і ... Ровена в одному ліжку зі мною. Я відчула, як мої щоки миттєво обдало жаром. Та що там щоки — все обличчя!

— Це не те, що ти подумала, Джулз... — я спробувала заперечити.

— А почервоніла так, ніби я все правильно подумала, — Джулз нас уїла. Ось вже не чекала від неї такого. Вона мені такою м'якою завжди здавалася, а тут і кігтики звідкись з'явилися.

— Вона постійно червоніє, — Ровен пирснув. Чорт забирай! І помітив же! — Я просто читав Тірші книгу і ми якось непомітно заснули.

— Ви наступного разу помічайте, де і як засинаєте, а то якби вас застукала не я, а батько Тірши, то голови вам не зносити. Обом, — Джулз жартівливо погрозила нам пальцем.

— А що тато був тут? — до мене, нарешті, дійшло, про що говорила Джулз і я злякалася.

— Так, тільки-но забігав і просив тобі передати, що вони з мамою поїхали в Ансенвуд і повернуться тільки завтра надвечір. Тож ти можеш спокійно залишитись тут і підлікувати свою ногу.

Я видихнула з полегшенням. Як мені пощастило! Обставини складалися якнайкраще.

— А я можу лишитися? — спитав Ровен.

— Якщо спатимеш на своєму дивані і допоможеш мені натягати дров і води, тоді так, — Джулз дивилася на нас суворо, як матуся.

Ровен тільки ствердно кивнув, не встигнувши нічого сказати, як Джулз раптом застигла і змінилася на обличчі. Вона дивилася на Ровена одночасно здивовано і радісно, ​​а потім просто опустилася на килим і, мотаючи головою, дивилася невидимим поглядом у стіну.

— Гей, Джулз, що з тобою? — Ровен підбіг до неї і, присівши, труснув за плечі. — Ти в порядку?

— Так-так… — нарешті видавила з себе Джулз і її погляд прояснився. — Мені просто вперше було видіння. Про минуле життя. Так незвичайно та захоплююче! Ви не повірите!

— Що? — ми вигукнули хором.

Джулайя піднялася з підлоги і посміхнулася.

— Виявляється, у минулому житті Ровен був моїм молодшим братом.

— Та ну? — Ровен глянув на Джулз з недовірою. — Як ти це взагалі побачила?

— Складно пояснити, — Джулз знизала плечима. — Просто побачила, як ми грали на подвір'ї будинку і відчула, що ти мій брат.

— І наскільки таким видінням можна вірити? — Ровен все ще дивився недовірливо.

— На всі сто, — ми й не помітили, як у кімнату зайшла бабуся Віта. — Ти почала рости, Джулі, як чудово, — і звернулася вже до нас: — Ми, шамани, можемо бачити минулі життя, вони спливають у нашій пам'яті, як і звичайні спогади. Ми просто відчуваємо, що вони є правдивими. Неможливо пояснити словами, як видіння працюють. Потрібно бути шаманом, аби зрозуміти. Тому просто повірте, Джулі каже правду.

— Ну, добре, сестричка так сестричка! — Ровен посміхнувся і поплескав Джулз по плечу. — Я нічого не маю проти.

Так вона і стала його сестрою, нашою спільною старшою сестрою. Ми були друзями, поза сумнівом, але крім цього, Джулз для нас двох стала турботливою сестричкою. Вона завжди нас опікувала і завжди підтримувала, хоч і бурчала, коли ми встрявали в чергові історії; вона стала нашою опорою, нашим голосом розуму. Ось тільки ми ніколи не думали, якою ціною все їй дається. Джулз намагалася бути радісною, підбадьорливою, світлою, але в неї були і темні сторони, і тривоги в душі. Можливо, ми могли б розділити її біль та смуток, але Джулз не хотіла ні з ким ділитися тим, з чим боролася всередині себе. Вона любила виглядати сильною. Ми не могли їй відмовити у її бажанні.

День тягнувся дуже повільно — адже Джулз не мала електрики, так що неможливо було ні фільмів подивитися, ні навчанням зайнятися, тільки й залишалося що книжки читати та розмовляти. Ровен після сніданку допоміг Джулз по господарству, а потім повернувся мене розважати. Мені подобалося, як Ровен читає вголос, у нього приємний голос — уже такий дорослий, чоловічий. Ми обговорювали героїв, плавно переходили на інші теми, забуваючи про книгу, а потім знову поверталися до неї. Я вже почала потихеньку вставати з ліжка і ходити, щоправда, Ровен мене підтримував за талію. Я цілком могла б сама йти, але мені була приємна допомога Ровена, його дотики, тому я не відмовлялася. Він приносив мені і чай у ліжко, і їжу, чим викликав посмішку бабусі Віти. «Який джентльмен!» — раз у раз вигукувала вона.

Увечері після вечері Джулз розповіла, що вирішила зайнятися вирощуванням печериць — вона дуже любила гриби. За будинком порожніла теплиця і вона намірилася повністю її засадити всім, що тільки можна: гриби, овочі, ягоди, трави. Джулз захоплено говорила нам про те, що той, хто самостійно вирощує продукти, ніколи не залежатиме від постачання до магазинів. Ми були з нею згодні, але вона так захопилася подробицями вирощування печериць, що ми почали позіхати від нудьги.

— Де ти відкопала всю цю інформацію про гриби, сестрице? — Ровенові одразу сподобалася ідея звати Джулз сестрою.

— У бібліотеці, звичайно ж, — Джулз не вистачало тільки окулярів на носі, такий розумний вигляд був у неї. — Але бачу, вам не дуже цікаво.

— Нам подобається збирати гриби, а все це садівництво твоє, особливо в теорії, трохи нудне.

— Гаразд, відпочивайте тоді. Тільки твій диван там, — Джулз суворо показала Ровену на його ліжко і погрозила пальцем. — Я слідкую за вами!

— Ой, вгамуйся, сестро! — Ровен тільки відмахнувся від неї.

Ми розуміли, що Джулайя жартує, але все одно відчували деяку незручність. Все ж таки ми навіть у стосунках не були з Ровеном, тільки натяки, легкий, майже безневинний флірт. Мені хотілося, щоб ініціативу проявляв Ровен, мама мені надто наполегливо втовкмачила, що має бути саме так. Нехай старомодно, але мені теж здавалося, що правильніше, коли ініціатива походить від хлопця. Ровен не поспішав якось позначити наші відносини. Я відчувала, що йому подобаюсь, я не могла йому не подобатися. Що ж його зупиняє? Він начебто не страждає на зайву скромність чи невпевненість. Тоді що? Недосвідченість? Небажання квапити події? Часом так хотілося спитати його прямо, але я нагадувала собі «ти ж дівчинка, чекай». Хоч чекати зовсім несила було. А може й не треба чекати? 24 століття на подвір'ї, а я таким безглуздям страждаю, як перший крок від хлопця. Але мені хотілося саме так! По-старомодному, як у книгах та фільмах. Ровен теж виріс на тих же фільмах. Йому напевно не буде приємна моя наполегливість. Думаю, він хотів би сам зробити перший крок тоді, коли він буде до нього готовий. Що ж, нічого не вдієш, доведеться чекати.