Розділ 6

Тірша, 21-24 вересня, вівторок-п'ятниця, 2320 рік.

У вівторок після школи я знову вирушила разом із Ровеном у ліс. Минулого разу ми не дійшли до лука і мені тепер хотілося спробувати. Ми прийшли на нашу тренувальну галявину і Ровен вручив мені свій лук. Тоді мені не вдалося його добре розглянути, але зараз я бачила, що лук хоч і саморобний, але цілком симпатичний. Виконаний він був, зважаючи на все, якісно, ​​а головне — з любов'ю. Рукоять лука плавно вигиналася в необхідних місцях, вона була прикрашена різьбленням і покрита фарбою в деяких місцях.

— Ти сам зробив лук?

— Ну звичайно.

— Дуже красиво!

— Якщо навчишся добре стріляти з нього, то зроблю тобі також.

Мені дуже хотілося такий же лук, і справа була не в тому, що я хотіла з нього стріляти. Просто він виглядав дуже круто. З луком в руках я уявляла себе давньою войовницею, підкорювачкою лісів та морів. Я розповіла про це Ровену і він засміявся.

— Дивись, тобі треба стати до мішені боком, — Ровен почав пояснювати мені, як стріляти. — Лук візьми в ліву руку, а стрілу тримай правою. Отак, вказівний палець над стрілою, а середній і безіменний під нею, — Ровен показав, як треба правильно тримати. — Прицілься. Погляд повинен ковзати вздовж древка стріли. Руки тримай паралельно землі, лук вертикально. Давай, тепер натягуй тятиву, до підборіддя. Не бійся, якщо з першого разу не вийде. У мене разів 5 перша стріла падала, перш ніж мені вдалося вистрілити.

У мене тут же стріла і випала. Неначе відчула мій страх. Я підняла її з землі та почала спочатку.

— Не забувай, руки паралельно землі, правий лікоть убік. І не нервуй, ти ж тренуєшся. Лук — класна штука, мені подобається з нього стріляти.

З третьої спроби я дотягла тятиву зі стрілою до підборіддя.

— Глибокий вдих. На видиху відпускаєш пальці і даєш стрілі полетіти. Не підштовхуєш, не махаєш руками, просто випускаєш і чекаєш, доки стріла долетить до мішені.

Я зробила, як сказав Ровен і — о диво! — стріла полетіла. Вона навіть потрапила в ціль, але зовсім не в центр і навіть не близько до нього.

— Нічого! — підбадьорив Ровен, бачачи моє розчарування. — З луку складніше стріляти, ніж із пістолета, зате веселіше. Давай далі пробуй. Інтенсивні тренування і ти потраплятимеш точно в яблучко!

Я стріляла по мішені близько години, доки не заболіли руки. Мені сподобалося, тільки я дуже втомилася. У яблучко я так і не потрапила, але була близькою до нього. Думаю, ще кілька днів тренувань і в мене все вийде.

— У тебе добре виходить. Прямо талант! — Ровен похвалив мене. — У тебе є всі задатки, щоб стати чудовим стрільцем. Але бачу, що є одна проблема: слабкі м'язи. Тобі треба тренуватись. Ти робиш зарядку?

— Ні. Тільки у школі на уроках фізкультури хіба що. І то аби вчитель відчепився.

— Треба робити. Особливий упор на м'язи рук та ніг. Ти маєш бути витривалою. Міцні ноги допоможуть у тривалих піших походах, а міцні руки взагалі всюди потрібні. І щоб зброю тримати, і щоб перелазити через огорожі, і важке тягати. Не має значення, що ти дівчина, ми живемо в епоху виживання.

— Мама вважає, що виживати за нас мають чоловіки.

— Ти так часто це кажеш, що мені починає здаватися, що ти сама хочеш вірити словам мами.

— Ні. Я хочу бути сильною.

— Тоді регулярна зарядка. І біг. Потрібно вміти швидко бігати. Мало, раптом карателі наздоганяти будуть, — Ровен реготнув.

— Не смішно ні разу! — я його осмикнула.

— Та перестань! Коли спіймають кілька разів, будеш сприймати все з гумором через час. Треба ставитись до життя простіше. Багато переживаєш — багато страждаєш. Так каже мій дід. Думаю, він розумніший за твою матір буде. Без образ.

— Ну що ти, — я посміхнулася. Мені дуже подобався дід Ровена. Мої дідусі з бабусями померли, коли я була ще зовсім дитиною. Я вже починала сприймати діда Сана як свого. Мені хотілося, щоб він був моїм дідом.

— Гаразд, дякую за урок, але мені треба додому. Обіцяла допомогти мамі з приготуванням та прибиранням.

— Приходь завтра вранці замість школи.

— Підбиваєш мене на прогул? — я дивилася на Ровена, примружившись.

— Так, — Ровен широко посміхався. — Ти ж і так розумна. Нічого нового там не розкажуть. А всякі дурні рівняння з математики в житті абсолютно не потрібні, як і брехлива історія.

— Добре. Я прийду, — мені напрочуд легко було зважитися. З Ровеном набагато цікавіше, ніж у школі. Та й нікого в школі наші прогули особливо не переймають. Хіба що моїх батьків. І то тато іноді сам мене бере на звалища замість уроків. Тож, гадаю, я нічого не втрачу, якщо один день пропущу.

Наступного дня я вдала, що пішла до школи, але на півдорозі завернула назад і через чужі будинки пробралася до Ровена. Ми знову пішли до лісу. Цілих два дні замість школи я провела з Ровеном на нашій тренувальній галявині. Я не відчувала вини за прогули. Усі знання, що нам дають у школі, можна отримати самостійно з підручників, а ось стріляти у школі не навчать. У мене були свої пріоритети. Зарядку я теж почала робити. Ровен правий, мені потрібні міцні м'язи.

Щоразу я все краще і краще стріляла і в четвер після тренування Ровен сказав, що на вихідних зробить мені мій особистий лук. Ми також продовжували полювати. Я почала спокійніше до цього ставитись і вже встигла підстрелити одну перепілку самостійно. Батькам я казала, що Ровен просто дарує мені м'ясо. Не могла ж я їм сказати, що прогулюю школу? Батьки жартували, що раніше хлопці під час залицянь квіти та цукерки дарували, а зараз добуте на полюванні м'ясо, як первісні люди.

— Дуже романтично! — казав тато щоразу, коли я приносила здобич.

Я тільки відмахувалася від них, відчуваючи себе ніяково. Але ж Ровен дійсно дарував мені м'ясо. Я лише один раз підстрелила птаха сама. Чому він був такий щедрий? Адже вони з дідусем не бенкетували, а мій тато достатньо заробляв, щоби купувати продукти в магазині. Я що, дійсно, подобаюся Ровену як дівчина? Невже батьки мають рацію у своїх жартах на рахунок нас? Але ж Ровен казав мені, що не знає, як любити і до ладу й дружити не вміє. Він мені брехав? Але він здавався щирим на той момент. Я не могла його зрозуміти. Що Ровеном рухає? Проста дружелюбність чи щось більше? Але найголовніше питання, яке мене турбувало, — чого хочу я? Чи приємні мені залицяння Ровена і чи хочу я з ним романтичних стосунків? Я лежала на спині в ліжку, витріщаючись у стелю, і уявляла, як розвиватимуться наші стосунки. Я спробувала уявити, як Ровен уперше мене цілує, але не виходило. Раніше я ніколи всерйоз не думала про поцілунки з хлопцем, але мені вони здавались привабливими. Зараз, коли був хлопець, який мені ніби подобався, і я розмірковувала про поцілунок саме з ним, то мені здавалося диким торкатися чиїхось губ своїми губами. Невже це приємно?