Розділ 4

Тірша, 19 вересня, неділя, 2320 рік.

Я прокинулася, коли ще було темно. Годинник показував половину шостої. Я почувала себе бадьорою і готовою до пригод. Я тихенько одяглася і прослизнула у ванну кімнату. Вмившись, я обережно, намагаючись не розбудити батьків, пробралася на кухню. Зробивши бутерброди та заливши каву в термос, я вийшла з дому непоміченою. Сподіваюся, батьки не будуть сильно злитися, коли помітять мою записку на холодильнику.

Сонце тільки-но почало виповзати через обрій, коли я вийшла на вулицю. Я часто опинялася в такий ранній час на вулиці — ми ходили з татом по звалищах. Я любила вранішній час, коли світ знаходився в напівдрімоті. Здавалося, навіть повітря застигало в очікуванні пробудження всього живого.

Коли я дісталася до будинку Ровена, мій наручний годинник показував початок сьомої. Незважаючи на таку ранню годину, Ровен уже сидів на ґанку і чистив зброю. Поруч із ним сидів його вірний пес Кіт.

— Ровене, привіт! — я помахала хлопцю рукою, вітаючи. Кіт кинувся мені назустріч із радісним гавкотом.

— О, тобі вдалося вибратися з дому! — Ровен зрадів моєму приходу. — Кіте, до мене.

Пес обнюхав мене і слухняно повернувся до свого господаря. Я пішла за ним.

— Я прокинулася раніше і змогла непомітно вибратися з дому, поки батьки спали. Навіть узяла з собою каву та бутерброди, — я показала на рюкзак.

— Чудово! Отже, назад можна не поспішати. — Ровен відклав почищену зброю і, взявши Кіта за нашийник, потяг пса до ланцюга. — Вибач, друже, але ти залишишся вдома.

— Може, візьмемо його із собою? — у собаки була така сумна морда, що мені стало шкода залишати його тут.

— Щоб ти його випадково підстрелила? Кіт носиться лісом як божевільний. Нехай краще вдома посидить із дідом. Потім із ним погуляємо.

— Я якось не подумала, що він заважатиме, — я з цікавістю розглядала зброю, розкладену на ґанку. Тут була рушниця з довгим стволом, два різні пістолети і лук зі стрілами. — Ти з усього цього навчатимеш мене стріляти?

— Пістолет мій. Я завжди його ношу із собою. А з решти — так. Насамперед спробуєш стріляти з пневматичної гвинтівки, — Ровен вказав на довгоствольну рушницю. — Вона стріляє сталевими кульками, які можна повторно використати, якщо немає деформації. Не варто переводити справжні кулі для навчання. Потім уже спробуєш із револьвера. Якщо покажеш клас, подарую його тобі. А на десерт постріляємо із лука. І сходимо на полювання. Може, підстрелимо перепілочку чи зайця на обід.

Мене трохи бентежила думка про вбивство тварин, але треба було звикати. М'ясо в магазині коштувало дорого. Займатися полюванням самостійно було набагато вигідніше. Ровен перекинув рушницю через плече, а пістолет і револьвер помістив у кобуру на поясі. Мені ж він довірив нести лук зі стрілами. І ми рушили в дорогу. Я була схвильована нашим походом, адже я вперше йшла до лісу!

Будинок Ровена знаходився поряд із лісом, через 5 хвилин ми вже вступили у його володіння. Я часто уявляла, як я блукаю між деревами, відшукую гриби, розглядаю чудові краєвиди. Мої фантазії були яскравими, але реальність виявилася ще дивовижнішою! У лісі було чудово! Мене оглушили солодкуваті аромати осені, перешіптування падаючого листя і скрип старих сосен. Вузька стежка кликала вперед, я йшла за Ровеном, оглядаючись на всі боки, але намагалася не відставати. Я ж не востаннє тут! Тепер я з Ровеном сюди часто ходитиму. Напевно. Мені дуже цього хотілося б.

Ровен йшов лісом впевненою ходою людини, яка часто тут буває і знає всі потаємні місця. Я дивилася на нього і міркувала про нові відкриття, які подарує мені знайомство з ним. Ровен здавався цікавим хлопцем, розумним та досить дорослим. Я відчувала, як усередині мене прокидається щось незнайоме, таке, що дух захоплює. Можливо, на мене так впливав ліс, а може, справа була тільки в Ровені.

Ми мовчали, доки стежка нас не вивела на невелику галявину. Посеред неї лежало кілька повалених сосен, зо три великі камені і вогнище в центрі. Попереду росла широка розгалужена верба, до якої була прибита мішень для стрільби, а праворуч неквапливо текла вузенька річечка, омиваючи з іншого боку гряду скель. Краса! Наша маленька галявина здалася мені найзатишнішим місцем на землі.

Ровен поклав гвинтівку і рюкзак на один із плоских каменів, я свій рюкзак і лук зі стрілами теж поруч поставила. Ровен дістав штук 5 м'ятих бляшанок з-під напоїв і почав встановлювати їх на дерев'яну конструкцію з двох вертикальних і однієї горизонтальної палиці, на якій були прироблені невеликі гачки з дроту. Розташовувалася ця штуковина поряд з вербою.

— У мене тут спеціально підготовлене місце для практики у стрільбі, — пояснив Ровен, закінчуючи приготування. — Ніхто не заважає, тихо, затишно.

— Ти вже когось тренував тут?

— Ні. Тільки сам відточував майстерність. Я мало з ким спілкуюсь. Нема коли. А ти багато друзів маєш?

— Не дуже. Є кілька подруг, але з ними нудно. Вони такі дівчатка, з ними про серйозні речі не поговориш.

— А ти не любиш дівчачі теми? — Ровен посміхнувся.

— Я люблю кулінарію та малювання, можу про це поговорити. Але постійно обговорювати рецепти, малюнки та вбрання — нудьга смертельна. Інша справа покопатися в історії, обговорити недосконалість нашого світу. Мої подруги навіть подумати про таке бояться, не те що говорити вголос.

— Тааак… — Ровен узяв у руки гвинтівку і підійшов до мене. — Ти безперечно нетипова дівчинка, Тіршо. Давай спробуємо постріляти.

Я невпевнено взяла рушницю з його рук: я ще ніколи не тримала зброї. Побачивши моє збентеження, Ровен підійшов і показав, як правильно тримати гвинтівку.

— Лівою рукою притримуєш, праву — на спусковий гачок, приклад упирається у праве плече. Опустися на одне коліно, щоб був кращий упор. Дивись у приціл одним оком, щоб мушка, — Ровен показав на кінець гвинтівки, — знаходилася в ньому, і тоді вже наводь туди, куди стрілятимеш. Не бійся, у тебе все вийде, нічого складного. Просто цілься в ті банки ближче до верху. Якщо правильно прицілишся, то банка має впасти. Просто зачепити недостатньо.