Розділ 30

Тірша, 2021

Перш за все я намітила план дій. Мені потрібно було багато чого встигнути і нічого не забути, бо назад шляху вже не буде. Я хотіла провести ще трохи часу з батьками Майї, бо встигла до них прив’язатися, вважала довгий час своїми. Також мені хотілося зустрітися з подругами, попрощатися з ними, так би мовити. Насправді, я для них не зникну, бо у них залишиться Майя, але ж для мене вони зникнуть.

І, звичайно, мені потрібно було помирити Майю з Денисом. Сама вона це не зробить.

В першу чергу я відвідала кладовище, щоб попрощатися з бабусею. Тепер, коли я згадала минуле, я все зрозуміла: в ній була душа моєї мами, тому мене так до неї тягнуло. Дивно було думати, що весь цей час я жила поруч із нею, а ні я, ні вона не помітили цього, не впізнали одна одну. Тільки коли бабуся була при смерті, вона впізнала мою душу, згадала те життя, де була моєю мамою. Хоча… Це життя ще з нею не трапилося. Але час дійсно нелійний, як і казала завжди Джулз, тому люди в певний період часу можуть бачити як минулі, так і майбутні життя.

— Дякую, що побула зі мною ще трохи… мамо… — я поклала на могилу букет білих хризантем — її улюблених. Зараз мені хотілося назвати її мамою. Знову. Це для Майї вона була бабусею, не для мене. — Мені тебе так не вистачало… Якби ж я тільки знала, що ти була моєю мамою… Якби ж!..

«Пробач, Тірше… — прошепотіла Майя в моїй голові. — Якби я тільки знала, що для тебе це так важливо…»

— Залиш мене, Майє, — так само тихо відповіла я. — Не зараз. Я хочу побути на самоті.

Я ще трохи постояла біля могили і повернулася. На мене чекала купа інших справ.

Я влаштувала собі невеличкий шопінг. Мені були потрібні деякі речі, а так як заробляла гроші я, а не Майя, то я мала повне право витратити їх, як хотіла. Вона заробить свої, коли почне жити сама. Та й батьки її підтримають.

Зустрічі з подругами були дещо складними. Останнім часом я замкнулася в собі, рідко з ними бачилася, тож вони були здивовані, що я почала так часто кликати їх на прогулянки. Але я хотіла не тільки провести з ними час перед тим, як піду, але й повернути їх Майї. Я не могла залишити її без підтримки. І вона розуміла це, була вдячна мені.

Найскладніше було з Денисом. Ми тоді серйозно посварилися, хоча все ж продовжували вітати одне одного зі святами всі ці роки. Як зробити так, щоб він захотів спробувати знову? Що сказати? Що зробити?

Я довго вагалася, тягнула до останнього, але все ж написала йому, попросила про зустріч. Як не дивно, але Денис одразу погодився, ніби всі ці роки чекав від мене цього кроку. Ми домовилися зустрітися на набережній, де раніше так любити гуляти. Коли я підійшла, Денис вже стояв на нашому звичному місці, дивлячись вдалечінь, туди, де річка зливалася з горизонтом. Тремтячи від хвилювання, я підійшла до нього і легенько торкнулася плеча.

— Привіт… — мій голос звучав надто тихо, але він мене почув.

— Привіт, Майє, — це ім’я різануло по слуху, так було завжди, коли до мене зверталися. Тепер це ім’я стало для мене чужим. — Як ти?

— Непогано, — я стала поруч з ним, зовсім близько, але все ж не ризикувала торкатися. — А ти?

— А я… — Денис зітхнув, знову повертаючись до спостерігання річкового пейзажу, ніби уникав мого погляду. — А я цікавлюсь, навіщо ти запропонувала зустрітися?

Я не могла сказати все одразу, як є. Раптом у нього є дівчина? Адже не міг він бути один ці 4 роки? Я не була. Я деякий час ходила на побачення, поки всі ці чужі чоловіки мені не набридли.

— Захотілося… — я знизала плечима, ніби це було найзвичайнісіньке бажання. — Я сумувала за тобою, Дене.

— Ти сама все зруйнувала, Майє, — тихо відповів він, все ще не дивлячись на мене.

— Знаю, але… Мені було тяжко.

— І ти…

— Будь ласка, не перебивай мене, Дене, — я поклала свою руку поверх його, що лежала на огорожі, яка відділяла берег від води. — Мені непросто говорити.

Денис не відповів, тільки кивнув, пропонуючи мені продовжити далі.

— Я зрозуміла, що далі так жити не можна. Адже я руйнувала своє життя. Я довгий час займалася з психотерапевтом, приймала ліки і, нарешті, позбавилася того, що мене стільки років мучило. Я більше не бачу уві сні вигаданих чоловіків, я живу реальним життям. І після того, як я розібралася з цим, то зрозуміла, як погано з тобою вчинила і як мені тебе не вистачає.

Вигадати терапію, відмовитися від уявного кохання було чудовим варіантом, щоб налагодити стосунки з Денисом. Нехай я йому зараз брехала, але коли я залишу тіло Майї, то більше снів не буде. І проблем. Адже це я створювала проблеми, не Майя. Вона ж тепер зможе стати щасливою з Денисом.

— Мені тебе теж не вистачало… — Денис нарешті повернувся до мене і зазирнув у очі.

— То, може, спробуємо знову?.. — я намагалася дивитись з благанням, так щиро, як тільки могла. — Якщо ти, звісно, один. Бо я одна.

— Я тільки «за», — обличчя Дениса нарешті осяяла усмішка.

Він пригорнув мене до себе і… поцілував. Я розуміла, що Денис це зробить, бо так природно цілувати ту, що запропонувала відновити стосунки. Але… Я відчувала, що ніби зраджую Ровена, хоча в тілі Майї не раз цілувала інших чоловіків. Але зараз, коли я повернула спогади, поцілунки з іншими були неправильними. Та тільки вибору в мене не було. Інакше Денис не повірить. Я відповіла на його поцілунок, намагалася бути ніжною, хоч душа і чинила опір. Прохолодний вітер ковзав моєю шкірою, теплі руки Дениса зігрівали і було б так добре, якби не думки про Ровена.

Ми домовилися з Денисом, що зустрінемось знову за 3 дні. Якраз я покину тіло Майї і вона зможе, нарешті, насолодитися зустрічами з ним наповну. Пояснила, що до мене завтра має приїхати одна далека родичка, яку я ще не скоро побачу, і мені потрібно провести час з нею. Денис повірив.

«Дякую тобі, Тірше! Дякую! — раділа Майя, коли ми повернулися додому і змогли поговорити наодинці. — Я вже не вірила, що він мене знову поцілує, що повернеться в моє життя…»