Розділ 28

Сіра, 2021

На пошуки Тірші знадобилось цілих 2 місяці. Я вже майже втратила надію, в мене залишилось не дуже багато кристалів з магією і я розуміла: якщо не знайду Тіршу до того, як залишиться один кристал, то потрібно буде повертатись. Без неї. А я не могла собі цього дозволити! Адже Джулз на мене так сподівається! І тато без Тірші страждає…

І от в одну з ночей мені нарешті пощастило. І не просто в одну: то був День народження мого тата, який я вперше пропустила. Але він мені пробачить! Адже я йому привезу найкращий подаруночок! Його Тіршу!

Ритуал показав мені будинок, де проживала та дівчина, в тілі якої поселилась душа Тірші. Я так зраділа, що збиралася бігти туди з самого ранку, але Пушок мене добряче підставив. Він просто взяв і зник! Я шукала його майже до обіду, поки не помітила його в парку неподалік від дому на дереві. Він сидів там і нявкав, привертаючи увагу перехожих. Мабуть, його туди якийсь собака загнав. Сам він злізати не хотів, тож довелося лізти до нього — добре, що дерево виявилося зручним, а я додумалася взяти з собою переноску і смаколики, щоб заманити туди кота. Тож до будинку Тірші я дісталася аж по обіді.

На жаль, ритуал не вказував на квартиру, тому мені знадобилося ще трохи часу і магії, щоб знайти Тіршу. І як тільки магія мені вказала на її квартиру — Тірша вийшла з дому. Я так розгубилася, побачивши її, що навіть не підійшла. Стояла посеред двору і дивилася, як вона кудись йде — така чужа, але така рідна.

Тірша… Я звикла бачити її на фото і відео з довгою чорною косою, із зеленими очима, високу і таку гарну, а ця дівчина була геть іншою. Симпатична, так, але невисока, з рудим волоссям і сіро-блакитними очима. Звісно, я розуміла, що вона може мати будь-який вигляд, але все одно не була готова побачити когось іншого.

Коли я прийшла до тями, то Тірша вже відійшла далеченько і коли я її майже наздогнала, вона сіла в маршрутку. А я не встигла. Запам’ятала номер і сіла в наступну, тримаючи напоготові магію, щоб Тірша далеко не втекла. Звичайно, я могла її почекати біля дому або ж прийти завтра вранці, але я була така нетерпляча. Я її знайшла! Цікаво, а вона щось відчула? Помітила мене? Впізнала? Адже я так часто проникала в її сни. Вона мала мене запам’ятати.

А якщо я помилалася?.. Сумніви раптом пробралися в мою голову. Може, ця руда дівчина — не Тірша? Може, вона живе з сестрою чи подругою, а я побачила, як з квартири виходять і вирішила, що то саме Тірша… Щоб впевнитися остаточно потрібен дотик. Тоді я зможе напевно сказати: це — Тірша.

Проїжджаючи повз одну із зупинок, я помітила, що Тірша вже вийшла і тепер йде пішки. Я вийшла на наступній і слідкувала за нею аж до торговельного центру. Але все ніяк не наважувалася підійти ближче. Надто багато людей. Не хотіла її лякати. А потім, коли я вже зібралася з духом, щоб підійти, Тіршу щось налякало і їй на допомогу підійшла жінка. І чого в неї така гостра реакція? Наче ж нічого не трапилось. Чи вона хвора? Я б могла просканувати її магією, але не хотіла витрачати дарма. Тож просто чекала.

І ось нарешті вона опинилася зовсім поруч. У маршрутці. Біля мого сидіння. Я встигла прошмигнути першою і зайняти це зручне місце, бо так хвилювалася, що мене ледве ноги тримали. Це ж така подія! Історична! Надважлива!

Як тільки вона підійшла до мене, я відразу ж застосувала магію і почала навіювати Тірші, щоб вона мене торкнулася, а сама тим часом робила записи в телефоні, щоб виглядати звичайно. Щоб ніхто не здогадався. Але потім не втрималася і подивилася на неї. Наші погляди зустрілись. І я навіть без магії, без дотиків зрозуміла: вона мене впізнала. Дуже вже красномовний був у неї погляд.

Втім, Тірша все ж торкнулася мене, коли я виходила: навмисно вийшла раніше, щоб спровокувати її. Ніби випадковий дотик, всього на кілька секунд, але тепер я точно відчула: мене торкалася Тірша! Це вона! Так!

Ось тільки разом із дотиком я відчула неабияке хвилювання, тому не стала до неї сьогодні підходити. Дуже вже емоційна вона, навіть, якась невпевнена у собі. Така несхожа на Тіршу, про яку мені розповідала. Проте, вона жила тут іншим життям. Ніхто не знає, як воно її змінило за 16 років. Я вирішила дати час їй заспокоїтись і збиралася передати послання про зустріч уві сні. Так нам обом буде простіше.

Повернувшись додому, я нагодувала Пушка, сама повечеряла, а потім відправила послання Джулз.

«Я знайшла Тіршу! Завтра буду з нею говорити! Передавай татові вітання з Днем народження!»

Коротке, але таке важливе повідомлення, яке Джулз чекала вже 2 місяці. Відповідь не змусила мене довго чекати. Вже за 15 хвилин я отримала повідомлення від Джулз.

«Нарешті! Скоріше повертай її, бо тато такий злий! Він образився, що ти не приїхала на його День народження. Я вже не знаю, що йому говорити».  

Мені хотілося ще поспілкуватися з Джулз, але в мене залишилося всього три кристали і вони мені були дуже потрібні, щоб повернути спогади Тірші і закінчити тут всі справи. Я не мала права витрачати магію на порожні балачки. Відправивши послання до Тірші в сон, я випила трав’яного чаю і, обійнявши Пушка, заснула.

З самого ранку я підготувала все необхідне для розблокування спогадів Тірші і кілька разів прокрутила в голові розмову. Я так хвилювалася! Я ж готувалася до цієї зустрічі все своє життя! Так мріяла побачити Тіршу, поговорити з нею, повернути татові! Але було трошки лячно. Це ж така особлива зустріч.

І ось я вже йшла до кафе, в якому призначила Тірші зустріч. Чи прийде вона? Чи повірить своїм снам? Серце забилося швидше, коли я побачила її за столиком на вулиці. Тірша щось захоплено малювала у блокноті, не звертаючи ні на що уваги. Руки тремтіли. Ноги не хотіли мене слухатися, але я вперто йшла вперед, поки не зупинилася біля її столика.

— Привіт… — прошепотіла я неголосно і злякано завмерла. Бо всі ті слова, що я прокручувала у себе в голові, кудись зникли, як тільки Тірша підвела голову і наші погляди знову зустрілися.