Розділ 25

Сіра, 2346

Життя таке несправедливе! Стільки всього неприємного в ньому відбувається і ти ніяк не можеш це виправити. Пройшло два роки з того дня, як дід Ангус намагався мене забрати до Нью-Доуну і з тих пір я його більше не бачила. Він навіть у справах до Сентінелю не приїздив. Не те щоб я дуже за ним сумувала, скоріше, сумувала за тим дідусем, яким він би міг для мене стати, але не став. Та й просто негарно було так кинути нас. Нехай дід вчинив неправильно, але ж він міг приїхати до нас і вибачитись, але ні… Ми йому непотрібні! А гірше за всіх вчинив Джед — він знав наш із Джулз секрет щодо Тірші, допомагав нам, але вибрав бік діда і все пішло шкереберть. Джулз зовсім інша стала — сумна, неуважна, часто сердилася, навіть на мене. Я чудово її розуміла, бо й сама страждала від нерозділеного кохання.

Так, кохання! Я точно кохаю Чейза, але він досі бачить в мені мале дівчисько. А мені вже 14! Через півроку взагалі 15 буде! Я доросла! І це не тільки я так вважаю. Навіть, тато каже, що не помітив, як я перетворилася на зовсім дорослу дівчину. Але на полігон на тренування мене все одно не бере. Каже, що війна — не для мене. Та я і не дуже рвуся. Мені більше магічні науки подобається вивчати. Вся ця стрільба, бійки, активізм мене манять тільки тому, що вони свого часу цікавили Тіршу. Мені хотілося бути схожою на нею. А ще хотілося привернути увагу Чейза! Може, якщо б я гарно стріляла, не тільки з лука, а й з пістолета, то Чейз би не дивився на мене як на дитину. Адже він тепер працює в охороні периметру, стоїть біля північних воріт, перевіряє тих, хто заходить у місто. Серйозна робота! Але тато не хотів, щоб я стріляла. Ні, він мені, звісно, показав, як треба стріляти. Ми кілька разів ходили тренуватись до лісу, але на тому все й скінчилося. Він вважав, що зараз мені достатньо базових навичок, а більш професійно я зможу навчитись, як стану повнолітня. Ось так завжди! Все саме цікаве — після 16!

Я так злилася на Чейза, що вирішила теж почати з кимось зустрічатися. Може, якщо він побачить, що я гуляю з хлопцем, то зрозуміє, що я доросла. Я ж бачила нас у минулому житті! Ми створені одне для одного! Чейз має мене кохати!

Тільки от проблема була: знайти хлопця. Старші не сприймали мене всерйоз, а ровесники всі якісь дурні ще були. Один тільки Нолан був досить розумним і цікавим серед моїх однокласників, але ж він мій друг! З Ноланом мені подобалося обговорювати серйозні теми, але не зустрічатися. Втім… А що як спробувати? Раптом з нас вийде гарна пара?.. І Чейз ще буде лікті кусати!

Сказано — зроблено! Нолан, на диво, не відмовився, а навіть зрадів моїй пропозиції зустрічатися. Мені якось незручно стало його використовувати, бо ж я не кохала його, так, любила як друга тільки. А я йому, здається, дійсно подобалась як дівчина.

Тільки от мій план з тріском провалився. Чейз тільки криво посміхався, бачачи, як у гуляю за ручку з Ноланом або навіть цілуюся, хоч і мені страшенно не подобалось цілуватись з Ноланом. Ну не те! Не такі повинні бути поцілунки! Не знаю, які, але точно не такі!

Наші стосунки з Ноланом протривали недовго — всього місяць, а потім ми вирішили, що краще знову станемо друзями. Хоч Нолану спочатку сподобалась ідея зустрічатися зі мною, але потім він зрозумів, що кохання у нас не складається. Тільки дружбу зіпсували тими поцілунками! Десь з тиждень ми майже уникали одне одного, але потім почали знову нормально спілкуватися, як раніше. Але деяка незручність все ж залишалася. Втім мені зараз не до Нолана було. Наближався час, коли я мала відправитись за Тіршею.

Джулз казала, що я маю стати достатньо дорослою, щоб подорожувати сама. Я вже відчувала себе такою. Я часто вдома одна залишалась, коли тато їхав у своїх активістських справах. Він навіть не просив Джулз за мною наглядати. Хоча я, звісно, до неї все одно ходила, бо треба було займатися магією. Але ж сам факт! Тільки час спливав, а Джулз все ніяк не відправляла мене до Тірші, а мої питання щодо точної дати відправлення вперто ігнорувала. Але я відчувала: цей важливий день настане зовсім скоро. В цьому році. Точно! Я впевнена!

Відкладати пошуки Тірші ще на рік чи два було нерозумно. З кожним роком тато все більше втрачав сенс життя. І навіть я його не рятувала. Я подорослішала, в мене була Джулз, яка ніколи мене не покине, тож за мою долю тато міг не хвилюватись. Тепер я хвилювалась за нього. Люди люблять казати, що час лікує. Але не у випадку тата! Чим більше років він проживав без Тірші, тим складніше йому було. Рана не загоювалась, вона тільки сильніше кровила. І я просто не могла зволікати! Я не хотіла втратити тата. Я боялась, що одного дня він вляпається в якусь неприємність, коли буде займатися своїми активістськими справами, і не повернеться додому. Я не один раз говорила про це Джулз, але вона лише відмахувалася від мене, мовляв, не час. А я знала, що час!

В один із вечорів тато повернувся додому розлючений і трохи п’яний. Він їздив кудись у справах зі своїми друзями, мабуть, черговий бунт допомагав в одному з сусідніх міст влаштувати.

— Що трапилося, тату? — спитала я, насипаючи йому повну тарілку картоплі з м’ясом на вечерю.

Я вже була в тому віці, коли тато нічого від мене не приховував. Раніше він не ділився зі мною своїми справами, але коли минулого року дядько Нед зробив йому зауваження, що в моєму віці тато з Тіршею вже бігали дивитися на мітинги активістів, то він почав ділитися зі мною всім, що мене цікавило.

— П’ятеро поранених і двоє загиблих. Клятий Дейвіч! Завжди там все через одне місце, — тато відсунув тарілку і потягнувся до пляшки з віскі, але я спритно її перехопила.

— Якщо хочеш пити — з'їж хоч трошки! — я зробила кілька кроків назад, щоб тато не зміг вихопити пляшку.

— От точно моя бабуся Сіра! Недаремно тебе на її честь назвав. Вона так само не давала дідові випити, поки не поїсть.

Тато хоч і бурчав, але кілька шматків картоплі з м’ясом все ж з'їв. Я повернула йому пляшку і присіла поруч за стіл. Мені хотілося дізнатися, що трапилося в Дейвічі.