Розділ 22

Сіра Маар, 2341

Вже цілих три роки тітонька Джулз навчала мене магії. Вона не просто розвивала мої здібності, вона показувала мені цікавезні ритуали, яким я мала навчитися. Було так круто, коли виходило! Але виходило не завжди.

Після того, як мені виповнилося 10 років, тітонька Джулз замість звичних уроків магії всадовила мене в крісло в себе у вітальні, дала чашку ароматного какао з прянощами і маршмелоу, і урочисто повідомила, що в неї до мене важлива розмова. Тільки не це! Знову! Мені вистачило її важливих розмов про дівчаток і хлопчиків минулого року. Такого сорому я повторно не переживу!

— Я думала, ти мені вже все важливе минулого року розповіла, тітонько Джулз, — пирснула я, ховаючи носа в чашці з какао.

— В житті є речі важливіші за дорослішання, Сіро, — тітонька Джулз виглядала на диво серйозною. Щось трапилося? Мене її вигляд лякав. Хоч би нічого з татом не було! Він вчора поїхав у справах і мав повернутися аж під вечір. А раптом?.. Та ні! — Не смійся, будь ласка. Я маю поговорити з тобою про життя і смерть, і одну особливу місію…

Про смерть? Мені стало по-справжньому лячно. Хоч я бачила вже як помирала Таммія, але тоді не розуміла всього. Мені здавалося, що смерть — це щось легке, це спокій. Але ні! Потім я зрозуміла, що смерть — це страшно! Мені так розповідали інші. Я просто не сумувала за Таммією, тому мені було не страшно тоді. За мамою. Я знала, що вона моя мама, але не хотіла її так називати. Таммія ніколи не була для мене мамою. Просто Таммія і все! Не мама!

— Яку ще смерть?.. — мій голос затремтів. Я думала, що сильна, але ні! Я не така! — Хтось помер?

— Зараз ніхто, — заспокоїла мене тітонька. Фух! Яке полегшення. А то я вже збиралася плакати. — Я про минуле хочу поговорити.

— Тільки не про Таммію! — викрикнула я. Не хотілося про неї чути.

Тітонька Джулз давно вже мене не виправляла, як і татко, коли я казала Таммія, а не мама. Вони звикли. І не набридали мені з повчаннями.

— Та не про неї, — тітонька зітхнула. Я що вже дістала її своїми здогадками?

— А про кого? — терплячки в мене, як у мокрої кішки — нуль!

— Про Тіршу.

О, про Тіршу я любила слухати! Я її ніколи не знала, вона померла ще до мого народження, але татко її кохав і досі дуже кохає, постійно про неї згадує, показує відео з нею. Вона була така класна! Як би мені хотілося з нею познайомитися! Як би мені хотілося, щоб вона була моєю мамою замість Таммії! Життя таке несправедливе!

— Послухай, Сіро, сонечко, ти вже доросла і маєш розуміти певні речі…

— Та розумію! — якщо вона знову заговорить про те саме, я з глузду з'їду!

— Я не про це! — тітонька Джулз підвищила голос. Вона гнівається чи що? — Помовч, Сіро, і не перебивай мене, поки я все не розповім.

Я прикрила рот долонею і закивала, показуючи, що буду мовчати. Тітонька закотила очі. І чого вона завжди така серйозна?

— Те, що я тобі зараз розповім, Сіро, велика таємниця і в першу чергу від тата. Ти зможеш її зберегти?

Я закивала. Зберігати таємниці я вміла! Не розповіла ж я Кессі, що мені подобається її брат Чейз! Він такий крутий. От тільки він старший за мене і вважає мене малечею. І не хоче дружити. А хіба я така вже й мала? Він всього на 3 роки старший від мене.

— Та не дуркуй, Сіро. Я розмовляю з тобою як з дорослою.

О! Коли так, то добре! Я любила, коли мене вважали дорослою. Бо я вже не мала, хоч Чейз і думає інакше.

— Звісно, я нічого не скажу таткові. Я вмію зберігати таємниці. А це щось хороше чи погане?

— Дуже хороше. Пам'ятаєш, як я 3 роки тому літала в Африку?

— Звісно! Ти не хотіла мене брати з собою, а мені так хотілося політати.

— Ще встигнеш. Тоді небезпечно було. Отже, слухай. Я знайшла шаманку, яка вміє відроджувати тіла померлих і повертати назад душу в це тіло. Душа Тірші не пішла на переродження, вона оселилася в тілі іншої дівчини в минулому. Я бачила це завдяки своїм ритуалам. Тож у нас є всі шанси повернути її до живих. Повернути твоєму татові.

— Круто! — я аж підстрибнула в кріслі від захвату, мало не проливши на себе какао. — А чому ти татові не скажеш?

— Тому що на 100% не впевнена, що у нас все вийде. Розумієш, Сіро, якщо я йому розповім, а щось піде не так, то татові буде дуже боляче. Гірше, ніж зараз. Розумієш?

— Розумію, — кивнула я. — Я йому нічого не розповім. Обіцяю! Що б мені сто років какао не пити, якщо збрешу!

— Ти ж моя розумничка!

Усміхнувшись, тітонька Джулз погладила мене по голові, скуйовдивши волосся. І хоч я такого дуже не любила, бо я ж не кішка, щоб мене куйовдити, але цього разу нічого їй не сказала. Тітонька Джулз виглядала такою схвильованою. Та й я теж! Тіршу можна повернути! Це ж треба! Як круто! Уявляю, який татко щасливий буде, коли я йому її приведу. Саме я! Не тітонька Джулз. Я уявляла, що то буду я. Вибіжу до татка, скажу йому, що в мене для нього є сюрприз, а потім покличу її і… зустріч сторіччя! Як в кіно! Так гарно! Скоріше б у нас все вийшло! А все вийде. Я не сумнівалася.

— А що я маю зробити, щоб допомогти тобі повернути Тіршу? — я навіть про какао забула, так мене захопила ця думка. А я дуже любила какао!

— Перш за все ти маєш навчитися бачити душі інших людей, впізнавати їх. В тебе є така здібність, але її потрібно розвивати.

— Ой, як цікаво! — я була в цілковитому захваті. Я навіть не знала, що так можу. — А коли ми почнемо? А як це робиться? А в мене вийде?

— Не швиди, Сіро, — тітонька Джулз зупинила мене, як завжди, коли я ставила надто багато питань одразу. Але ж я така нетерпляча! Як голодна кішка! — Тобі не тільки це треба освоїти.

— А що ще? — допитувалась я.

— Ти також маєш освоїти свій дар переконання, який тобі дістався від Таммії, — тітонька Джулз вже й сама казала не «мама», а «Таммія». — Але перш ніж ми почнемо його розвивати, ти повинна пообіцяти мені, що ніколи не будеш використовувати його задля розваги або щоб вдовольнити власні бажання. Особливо з рідними і друзями. Це нечесно. Будь-який дар слід використовувати задля вищої мети — чогось важливого, що може покращити життя багатьох. Це головний принцип шаманів. Тільки якщо ти будеш слідувати йому, Сіро, я навчу тебе важливим ритуалам і допоможу розвити твої особливі здібності. Адже ти вже досить доросла, щоб не думати лише про себе і нести відповідальність за власні дії. Я ж не помиляюся в тобі, Сіро? — тітонька Джулз уважно подивилася на мене — трохи сувора, але все ж усміхнена.