Розділ 20

Джулайя, 2338

На моє 34-річчя Джед подарував мені найпрекрасніший подарунок. Він подарував мені надію. Хотіла б я сказати, що він знайшов спосіб залишити Нью-Доун і бути зі мною, але ні, на це я давно перестала сподіватися. Він подарував надію, що Тірша знову зможе бути з нами. І хоч його інформація здавалася досить фантастичною, я все одно схопилася за цей шанс. Я повинна була все перевірити і використати таку можливість.

Джед розповів, що близько місяця тому Бреннан разом із двома молодими шаманами-стажерами повертався після перевірки кількох міст і натрапив на дивну жінку. Вона стверджувала, що її воскресили. Її забрали до міста, щоб допитати і вона розповіла, що в Африці є особливе плем'я шаманів, яке має вміння воскрешати тіла і повертати людину до життя, якщо її душа залишилася поблизу і не переродилася. Жінка стверджувала, що була тяжко хвора і на той момент їй було 54 роки. Шаманка ж відродила її здорове тіло в її 25 років. Вона не лише позбавила жінку жахливої ​​хвороби, а й омолодила її. Ось тільки шамани Нью-Доуна їй не повірили і, вважаючи божевільною, прогнали з міста. Не повірили всі, окрім Джеда.

— Я поспілкувався з нею без сторонніх, Джулз, — розповідав він мені, коли після невеликого святкування з Ровеном, Сірою, Джо, дядьком Недом та їхньою дочкою Лінною ми влаштувалися з ароматним трав'яним чаєм біля каміна. Ледве приїхавши, Джед шепнув мені, що в нього є цікава інформація для мене, і я вперше з нетерпінням чекала, коли підуть друзі, щоб почути, про що він дізнався. — Вона не божевільна. Вона розмірковувала розумно, спокійно, повідомила мені багато фактів та подробиць.

— А вона розповіла, як знайти ту шаманку? — я розуміла, що ще рано радіти, але я відчувала — ось воно, рішення! Я щиро вірила, що нарешті знайшла спосіб повернути Тіршу додому, повернути її Ровену.

— Так, навіть дала мені карту. Шаманку звуть Мадха Ферах і та жінка стверджувала, що вона живе вже третє життя. Ця їхня магія, схоже, дозволяє отримати безсмертя.

— Але ж це неправильно, Джеде, — я похитала головою. Безсмертя завжди здавалося мені більше прокляттям, аніж даром, та й порушувало воно закони природи. Але зараз мова йшла не про нескінченне продовження життя. Я лише хотіла дати Тірші можливість прожити своє життя до кінця, постаріти разом з Ровеном і померти з ним в один день, від старості, а не від кулі. — І безглуздо. Адже душа не вмирає, вона починає нове життя в новому тілі.

— Люди надто чіпляються за відоме їм життя. Ти ж чудово знаєш про це, Джулз, — Джед мені ніжно усміхнувся і в його чорних очах спалахнули іскри. Звичайно, це були відблиски полум'я від каміна, але мені хотілося вірити, що його очі спалахують щоразу, коли він дивиться на мене. Така доросла жінка, а все ще почуваюся поряд з ним тим 16-річним дівчиськом, яке вперше опинилося в його обіймах. Стільки часу з того дня минуло, стільки всього трапилося… Але мої почуття до Джеда не змінилися. — Люди не хочуть розлучатися з коханими, втрачати спогади. Вони хочуть жити цим життям і з цими людьми.

— І знову безглуздо! — я відповіла Джеду такою ж усмішкою. Я так давно його не бачила і так сильно скучила! Зараз би забратися в ліжко, притиснутися до нього, але до того я мала про все дізнатися. — Ми часто зустрічаємо людей з минулого життя, щось навіть згадуємо. Ось Ровен в одному з минулих життів був моїм братом.

— Ти забуваєш, Джулз, що згадують минуле лише шамани, — нагадав мені Джед. А справді! Як я могла про це забути? — Люди, позбавлені магії, не можуть бачити своє минуле. Вони можуть лише відчувати незрозумілу спорідненість душ, якщо зустрічають близьку людину з минулого життя.

— Так, точно, — кивнула я.

Допивши чай, я поставила чашку на столик і залізла до Джеда на коліна, увіткнулася обличчям в його шию, яка так приємно пахла пряними травами.

— Скучила? — прошепотів мені Джед у вухо, залишивши ніжний поцілунок на шиї. Як же приємно було знову опинитися в його обіймах, відчувати тепло, його дотики і поцілунки, слухати його муркотливий голос.

— Дуже.

Джед підвівся з крісла, тримаючи мене на руках, і відніс до спальні. Опустивши мене на ліжко, він сів поруч. Його руки ніжно обіймали мене, але очі дивилися серйозно.

— Ти хочеш знайти цю Мадху Ферах? — спитав він.

— Звісно, Джеде. Я маю дізнатися, чи справді вона вміє воскрешати мертвих.

— Ось тільки як потрапити до Африки? — Джед зітхнув. — На машині туди їхати довго, а літаки є лише в урядових містах. Я б, звичайно, міг спробувати домовитися про виліт, але потрібна вагома причина.

— Адже є ще приватні літаки, — заперечила я, згадавши, як 18 років тому добиралася до Сентінеля на такому разом із бабусею.

— Це ризиковано, Джулз, — Джед похитав головою, не схвалюючи мою ідею. — Наші іноді їх збивають, а ще всі вони в поганому стані.

— Літак Юджина Карсона завжди у відмінному стані, — усміхнулася я, присуваючись до Джеда ближче. — Я ж якось сюди долетіла і не розбилася. Потрібно лише знайти самого Юджина. Він зазвичай у Спрінгвіллі крутиться, але іноді надовго їде. Або відлітає.

В очах Джеда читався сумнів і я додала, щоб його переконати:

— Якщо так хвилюєшся за мене, то лети зі мною. Якщо літак розіб'ється, то помремо разом, в один день, — посміхнулася я, грайливо йому підморгнувши.

— Яка ж ти в мене романтична, Джулайє! — розсміявся Джед, цілуючи мене в губи. — Гаразд, спробую домовитися про невелику відпустку, а ти поки що шукай цього пілота.

Знайти Юджина Карсона виявилося непросто. Він постійно ховався. У понеділок я вирушила до Спрінгвілла і оселилася у знайомої шаманки, сподіваючись, що зумію знайти Юджина за кілька днів. Марні надії! Вже настала п'ятниця, Ровен приїхав на ринок, щоб продати те, що знайшов за тиждень на звалищах, і ввечері він мав мене забрати, а Юджина я досі не знайшла.

— Чого ти тут застрягла, Джулз? — вкотре запитав мене Ровен, коли я підійшла до нього, щоб посидіти кілька хвилин і відпочити. — Сіра за тобою сумує. Навіть хотіла зі мною на ринок їхати, але я залишив її із Джоаною.