Розділ 19

Майя, 2017

Смерть бабусі мене добряче підкосила. Навіть через рік я все ще не могла оговтатися. Я почала багато пити, постійно плакала і лаялася з Денисом. Він ставився з розумінням до моїх істерик, але іноді все ж таки виходив з себе і ми сварилися. Я не розуміла, як взагалі може подобатися п'яна істеричка? Але Денис все ще був поряд зі мною. Ми не стали з ним з'їжджатися, як із Олександром, Денис не хотів залишати свою бабусю, а мені вона хоч і подобалася, але жити в неї вдома я не хотіла. Вона нагадувала мені про мою бабусю і це розривало моє серце на шматки.

Мої сни про минуле життя стали більш різноманітними. Тепер мені снився не лише хлопець, а й якась дівчина, мабуть, моя подруга. І що примітно, я бачила її набагато чіткіше, яскравіше, ніж хлопця. Може, вся справа в тому, що вона виглядала дуже незвичайно, а хлопець, хоч і був гарний, не був таким яскравим, як вона. У дівчини з мого сну було довге світле волосся і при цьому карі очі, а її одяг та прикраси були дуже незвичайними. Вона була схожа на справжнісіньку шаманку. Я відчувала з нею дивну спорідненість. Може, вона не подругою моєю була, а родичкою? Хтозна. Можливо, її образ — це просто плід моєї підсвідомості, адже раніше вона мені не снилася.

Але мені дуже хотілося вірити, що вона з мого минулого, як і хлопець. Я помітила, що сни про минуле життя в мене завжди краще запам'ятовувалися і проживала їх я більш емоційно, вони завжди відчувалися справжніми, а пробудження від них було важким. Я ніби не хотіла повертатися зі сну до реальності. Ніби? Я не хотіла і крапка. Реальність мені не подобалася.

В одну з ночей мій сон з цією шаманкою, як я подумки її називала, був дуже незвичайний. У мене не було відчуття, що я бачу минуле життя, шаманка немовби говорила зі мною звідти, ніби прийшла в мій сон спеціально.

«Я поверну тебе додому, Тірше, — говорила вона, тримаючи мене за руки. — Обіцяю! Почекай ще кілька років».

Я прокинулася вся спітніла, з серцем, що гулко билося в грудях. Сонце за вікном тільки-но почало вставати, забарвлюючи світ у ніжно-рожевий відтінок. Вибравшись із ліжка, я пройшла у ванну, щоб вмитися. Холодна вода допомогла трохи прийти до тями, але тепер мені хотілося пити. Я випила склянку води, а потім поставила варитись каву. Все одно вже не засну. Намастивши тост вершковим сиром і наливши каву в чашку, я сіла за стіл. Кілька укусів тосту, кілька ковтків кави і я дозволила собі повернутися до думок про сон.

Тірша… Я вже чула це ім'я уві сні, від хлопця. Так мене звали в минулому?

«Не лізь у минуле, — звично пробурчала друга душа. — Ти живеш тут і зараз».

— Ой, та відчепись! — тихо відповіла я.

«Спогади не принесуть тобі нічого, крім болю», — повчала мене вона.

От зануда! Як же хочеться, щоб її голос стих хоч ненадовго і не коментував мої дії, думки та почуття. Дістала!

— Хочу і страждаю, — прошипіла я.

«Вже достраждала так, що скоро зіп'єшся, — не вгамовувалась Майя №2. Останнім часом я її так іноді називала, хоча вона завзято заявляла, що вона — №1. — Ти псуєш моє тіло. Я не хочу проблем зі здоров'ям через твої шкідливі звички».

— Це насамперед моє тіло, — тихо заперечила я. — Я ним керую. Ти взагалі вмирати збиралася, якби я не опинилася в твоєму тілі, то воно вже належало б землі. Так що вгамуйся.

Я розуміла, що друга душа має рацію, але боротися з проблемами за допомогою алкоголю здавалося мені природним, наче я вже так не раз робила. Відлуння минулого життя? Ймовірно.

Тірша… Я спробувала на смак це ім'я, примірила його на себе. Я не зустрічала такого імені раніше, але воно відчувалося знайомим. Моїм. Але я все ще продовжувала сприймати себе як Майю. А як інакше? Я живу в тілі Майї, а доступ до минулого мені закритий. Я звикла бути Майєю. Ось тільки…

Чим був той сон із шаманкою? Реальною обіцянкою чи плодом роботи моєї підсвідомості? Хотілося б знати, але… Відповідей у ​​мене як завжди не було.

Більше таких звернень від шаманки мені не снилося, проте активно снився хлопець. Сни були різні, але гарні, такі, після яких не хотілося повертатися в реальність. Спільні свята, прогулянки лісом, відпочинок на озері і моє найулюбленіше — виступи в барі. Сни із цими виступами я любила найбільше. З тим хлопцем ми разом співали, танцювали і здавалися найщасливішими людьми на світі. В реальності я не вміла співати і це відгукувалося болем у душі, ніби у мене забрали частину моєї особистості. Я хотіла співати і не могла!

Прокинувшись після одного особливо яскравого сну з виступом, а потім — з ніжними обіймами в ліжку, я зрозуміла одне: я не можу обманювати далі Дениса. Так, він хороший, так, мене до нього тягне, але моє серце належить хлопцеві зі снів. Я відчувала: він справжній. Я не хотіла зраджувати його коханням до іншого. Ден для мене завжди був більшим другом, аніж коханим. Просто трошки до нього тягнуло, бо він хороша людина. Ось і вся закоханість.

Тільки як Денису про все розповісти? Я не хотіла робити йому боляче, але й обманювати теж більше не могла.

Я відтягувала розмову з Денисом, як могла, сподіваючись, що він якось сам все відчує. Але він не відчував і намагався підтримувати мене як міг. Від цього ставало ще болючіше, ніби я його зраджувала, зраджувала з іншим. Зраджувала з хлопцем зі снів! Як безглуздо! Якби я розповіла комусь, то мене б вважали за божевільну.

Я уникала зустрічей із Денисом під приводом творчості. Я казала йому, що створення картин допомагає мені впоратися з моїми проблемами, і він вірив. Не заважав мені творити, лише цікавився тим, що я малювала. Я дійсно малювала, тільки картини мої стали іншими.

Одного дня я довго блукала містом, придивляючись до вулиць, до парків, до старих будинків. Літо видалося прохолодним, коли я йшла, то вітер розвівав моє волосся, але я майже не помічала його. Мені хотілося знайти місце, яке б зачепило, яке б змусило серце завмерти, а пальці — потягтися до олівця. Але все довкола здавалося надто звичним, надто знайомим.