Розділ 16.2

— Збирали ми з Брі гриби й полізли під одне старе дерево. Несподівано гілка обломилася і впала б на нас, але Брі виставила щит. Магічний щит, Ровене. Вона має магію, — Джулз широко усміхнулася.

— Вона — дочка Бреннана? — одразу зрозумів я.

— Я її так і спитала, але вона не знає. Вона вважає себе дочкою цього Джейсона. Вона завжди приховувала свою магію від матері та інших, бо бачила, як негативно ставилися всі до магії Таммії. Дівчинка думає, що магія проявляється у людях спонтанно, ось тільки вона завжди передається у спадок. Мені здається, Тіна сама не знає, що Бріанна — дочка Бреннана.

— Так, — посміхнувся я, — коли спиш одночасно з двома чоловіками, то не завжди можна зрозуміти від кого дитина. Але у випадку з магією все ж очевидно. У Бріанни вона нормальна чи нереалізована, як у Таммії?

— Нормальна, як не дивно. Так теж буває. У дітей шаманів та звичайних завжди лотерея з магією — комусь дістається нереалізована, а комусь керована.

— Але в неї вона точно керована?

— Так, я докладно розпитала Брі. Вона справді контролює свої сили, інакше б Тіна давно здогадалася.

Я посміхнувся. Який цікавий поворот подій виходить.

— Кого першого притиснемо до стіни: Тіну чи Бреннана? — веселився я.

— Давай поговоримо спочатку з Тіною. Раптом ми помилилися і Бреннан — не батько Брі?

— Думаєш, Тіна ще з якимось шаманом сплуталася? — розреготався я.

Джулз стукнула мене кулаком у плече.

— Ти надто поганої про неї думки, — в голосі Джулз чувся осуд, але в її очах виблискували такі ж веселі вогники, як і в мене.

— А як можна бути хорошої думки про жінку, яка має і чоловіка, і коханця і яка, по суті, покинула власну дочку?

— Ти не був у її шкурі, Ровене, щоб засуджувати, — веселі вогники в очах Джулз погасли, вона знову стала серйозною.

— Я й не засуджую. Мені просто Тіна не подобається, але зараз це не має значення. Ходімо поговоримо з нею.

Ми зайшли до хати. Тіна з Бріанною саме сиділи на кухні і снідали. Я взяв шматок пирога, який Джулз спекла ввечері і сів навпроти них.

— Є розмова, Тіно, — я не став відкладати розмову до закінчення сніданку.

— Хоч ти мені не набридай з Таммією, — Тіна важко зітхнула. — Мені вистачає й Ангуса.

— А я не про Таммію хочу поговорити.

Бріанна округлила очі і випустила з рук печиво. Вона зрозуміла, що розмова буде про неї.

— Може, не треба? — тихо попросила вона.

— Брі, ти щось накоїла? — Тіна окинула дочку незадоволеним поглядом.

— Та ні, Тіно, це, швидше, ви щось накоїли, а Бріанна — лише наслідок вашого вчинку.

Бріанна густо почервоніла, а мені одразу згадалося, як у юні роки часто червоніла Тірша. Стільки всього про неї нагадує! Немов увесь світ просочився моєю дівчинкою.

— Давай я розповім, Ровене, — Джулз присіла поряд зі мною.

— Розповідай, — погодився я. Все-таки це вона, а не я, бачила, як Бріанна використовує магію.

Джулз коротко розповіла Тіні про подію в лісі. Та слухала її, витріщивши очі від подиву. Схоже, вона справді не підозрювала, що її молодша дитина не від чоловіка.

— Не може бути… — видихнула Тіна, коли Джулз закінчила. Повернувшись до дочки, вона спитала: — Брі, у тебе справді є магія?

Бріанна зніяковіло опустила очі вниз, не наважуючись дивитися ні на матір, ні на нас.

— Так, — тихо відповіла вона.

— Але чому ти мовчала?

— Я боялася, що ви з татом мене теж проженете, як і Таммію, — плечі бідної дівчинки затремтіли, по щоках покотилися сльози.

Тіна невпевнено обійняла дочку. Вона виглядала такою розгубленою, що мені навіть стало шкода її.

— Таммія пішла з дому, бо має небезпечну, неконтрольовану магію. Якщо магію можна контролювати, то вона не становить небезпеки, — пояснила Тіна доньці. — Тобі треба було одразу мені все розповісти.

— Мені було так страшно, матусю… — Бріанна продовжувала плакати.

— Тепер тобі не треба боятися, люба. Все добре, — втішала її Тіна.

Я дивився на Тіну і мені здавалося, що я бачу зовсім іншу жінку. З якою байдужістю вона ставилася до Таммії і з якою любов'ю до Бріанни! Хіба ж так можна? Усіх дітей треба любити однаково.

— Покажи мені, що ти вмієш, — попросила Тіна, коли Бріанна заспокоїлася.

Джулз запропонувала кинути в Бріанну ложкою і щоб та виставила щит. Так ми і зробили. Бріанна зреагувала миттєво, створивши перед собою прозорий енергетичний бар'єр сріблястого кольору. Ложка відскочила від нього і з дзвоном упала на підлогу. Ми не встигли ніяк відреагувати, як почули розгублений голос Бреннана, який саме зайшов на кухню.

— Тіно, як це розуміти?..