Розділ 16.1

Ровен, 2335

Ангус Бреннан дотримався свого слова. Він приїжджав до нас досить часто, практично кожні вихідні, іноді з Рубі, рідше з Тіною. Та все ще не надто рвалася спілкуватися з дочкою. Таммія раділа приїзду батька з сестрою як дитина, вона почувалася майже щасливою.

Стаючи старшою, Сіра теж почала радіти приїзду свого діда, адже Бреннан завжди привозив їй якісь подарунки. Мені навпаки це не подобалося. Я не хотів, щоб Сіра з ним зближалася. Після смерті Таммії Бреннан навряд чи так часто приїжджатиме і Сіра почне сумувати. Та й я просто не любив Бреннана.

Останнім часом ми з ним стали частіше лаятись і сперечатися. Кілліан і я хотіли автономії для Сентінеля, ми хотіли стати незалежними від Нью-Доуна. Ми втомилися від його тиску, жорстких правил. Ми чудово могли жити своїм розумом, нікому не приносячи проблем. Все, чого ми потребували — постачання продуктів, ліків та інших необхідних для життя речей. Ми могли б отримувати їх від Нью-Доуна на умовах співпраці, ми з Кілліаном вигадали кілька варіантів, але Нью-Доун не хотів втрачати свою «колонію».

Єдине, чого ми зуміли досягти — документи. Після довгих суперечок Нью-Доун пішов на поступки і погодився видати нам паспорти, а також дозволив оформлювати шлюби. Наша маленька, але така значна перемога, а ще чудовий подарунок Кілліану та Віллоу до народження їхніх дітей. Віллоу вирішила не розмінюватися на дрібниці і народити відразу двох — хлопчика і дівчинку. Документи почали видавати через два місяці після їхнього народження і вони стали першими дітьми, які їх отримали, а Кілліан з Віллоу — першою парою, яка офіційно одружилася. Ми всі були за них раді.

Дядько Нед з Джоаною не стали від них відставати і теж оформили свої стосунки офіційно, от тільки Джоана на відміну від Віллоу вважала за краще залишитися зі своїм прізвищем, тому їхня дочка отримала подвійне — Лінна Карт-Конноллі.

До моєї радості за друзів все ж таки домішувався й сум. Я завжди хотів того ж із Тіршею — назвати її офіційно своєю дружиною, але вона пішла надто рано. Ми навіть звичайного весілля не робили, просто були разом і все. Ми надто рано почали жити в одному будинку і тоді не замислювалися про те, щоб влаштувати весілля, а зараз мене це мучило. Тільки минулого не повернути і жалкувати сенсу немає.

Одного теплого жовтневого дня, останнього перед холодами, разом із Бреннаном і Тіною приїхала дочка Тіни Бріанна. Ніколи раніше я її не бачив і дуже здивувався її схожості з Таммією. Хоч Бріанна і була молодша за неї на цілих 10 років, але вони виглядали майже як близнюки. Дивна схожість з огляду на те, що Таммія досить сильно схожа на свого батька. Щось тут не так. Розпитувати я поки що не став, але вирішив поспостерігати за ними.

Бріанна була схожа на Таммію не тільки зовні, а й характером: така ж тиха і м'яка, трохи невпевнена в собі, якою Таммія була, коли магія не виривалася з неї нестримним потоком. Тільки ось у Бріанні не було магії, адже вона — дочка звичайних людей. Мала б нею бути.

Рано вранці наступного дня, поки всі спали, Бріанна напросилася разом із Джулз на прогулянку до лісу. Джулз пішла за грибами, а Бріанні дуже хотілося подивитись околиці. Повернулися вони через дві години, коли я сидів в альтанці і курив, попиваючи свою ранкову каву.

— Іди в дім, Брі, — Джулз вручила розгубленій дівчинці свій кошик і та поспішно зникла в будинку.

Причини розгубленості Бріанни я дізнався після того, як Джулз викурила сигарету. Вона дивилася на мене із загадковим виглядом, але не поспішала ділитися своїми думками.

— Розповідай, — не витримав я.

— Що? — посміхнувшись, Джулз загасила сигарету і зробила ковток кави з моєї чашки.

— По очах бачу, ти бажаєш мені щось розповісти.

Джулз засміялася, її потішало моє нетерпіння, але вона не стала мене довго мучити і розповіла про те, що з ними трапилося.