Розділ 14.4

Виговорившись, я відчула певне полегшення. Душевний біль на якийсь час відступив. Я відчула, як щось всередині мене змінилося, ніби важкий тягар, який усі ці роки тиснув на груди, потихеньку почав зникати. В очах Дениса я бачила підтримку та розуміння, від чого ставало спокійніше. Тепер я знала, що не одна, і що мої проблеми, хоч би якими складними вони не здавалися, можуть бути подолані. Мені стало легше дихати, а думки, які ще недавно кружляли в хаосі, почали впорядковуватися.

Я взяла плетений кошик, у який завжди так любила збирати врожай і пішла до яблунь. Вітерець ласкаво ворушив листя, наповнюючи повітря солодким ароматом стиглих яблук. Самі яблука, окрім як у випічці, я не дуже любила, крім пізніх сортів, але їхній аромат я обожнювала, він дарував моїй душі тепло, особливо в холодні осінні вечори, викликав відчуття затишку, огортаючи ностальгією за сонячними літніми днями та спокоєм. Разом із Денисом я нарвала достатньо яблук для пирога і одразу пішла на кухню. Вимивши яблука, я розклала їх на столі. Я взяла одне з них і піднесла до носа, насолоджуючись ароматом, у якому вловлювалися тонкі ноти квітів та меду. І тут мене осяяло! Мед! Я поклала те яблуко до решти і присіла перед тумбочкою: десь тут має бути баночка з медом. Знайшовши її в дальньому куточку за складеними тарілками, я усміхнулася: ось чого мені не вистачало в яблучному пирозі!

 Останнім часом я експериментувала з начинками для пирогів, а просту яблучну шарлотку давно не робила. Незважаючи на те, що вона в мене завжди виходила смачною, мені здавалося, що в ній чогось не вистачає. Я довго ламала голову і тільки зараз зрозуміла, що потрібно додати до тіста трохи меду.

— Зараз я приготую найкращий яблучний пиріг на світі! — я так надихнулася своєю знахідкою, що навіть забула про смуток. Я знову усміхалася.

— Не сумніваюся!

Денис сидів за столом і спостерігав за мною з усмішкою на губах. Його теплий погляд, сповнений кохання надихав мене. Я ніби стала собою, справжньою, такою, якою маю бути.

— Може, допоможеш мені почистити та нарізати яблука, щоб було швидше? — я вручила Денису другий ніж.

— Схоже, ти мені не залишила вибору, — Денис узяв у руки ніж і потягся за яблуком.

Очистивши і нарізавши яблука, я взялася за тісто. На цей раз я здивую всіх. І все завдяки меду. Коли тісто було готове, я вилила його у форму. Акуратно розклавши яблука зверху, я посипала їх корицею, меленою гвоздикою та цукром. Запах був просто божественний — солодкий, пряний, з нотками спецій та свіжих яблук.

Поставивши пиріг у духовку, я витерла руки об фартух і сіла поряд із Денисом. Ми мовчали, насолоджуючись тишею, що порушувалась тільки співом птахів і легким шерехом листя за вікном. Денис ніжно взяв мене за руку і я відчула, як тепло та спокій розливаються по тілу. Він втамував мій біль, розчинив усі печалі та тривоги однією лише своєю присутністю. Я поклала голову йому на плече і, заплющивши очі, тихо чекала, поки пиріг спечеться. Говорити зараз не хотілося, я вже сказала все, що хотіла, а тепер мені треба трохи помовчати.

Коли пиріг спікся, я дістала його і насамперед спробувала сама. Губи самі по собі розпливлися в щасливій усмішці. Ось воно! Той самий смак, який я шукала. І як я раніше не здогадалася покласти мед у пиріг?

— Справді, це найсмачніший яблучний пиріг, що я коли-небудь їв! — похвалив мене Денис і по його очам я бачила, що він не лестить мені, він справді так думає.

Відрізавши невеликий шматочок пирога, я поклала його на тарілку і понесла до бабусиної кімнати. Запах солодких яблук та кориці наповнив увесь будинок, нагадуючи мені про ті часи, коли ми разом готували цей пиріг. Бабуся лежала на ліжку із заплющеними очима, але я знала, що вона не спить — просто відпочиває. Коли я тихенько підійшла до її ліжка і опустилася поруч, вона розплющила очі і слабо мені усміхнулася, побачивши в моїй руці тарілку з пирогом.

— Бабусю, я спекла наш яблучний пиріг, — я залізла з ногами на ліжко і простягла бабусі тарілку ближче.

Вона повільно підняла руку, щоб узяти шматочок. Її пальці сильно тремтіли, але вона все ще може їсти сама. Бабуся відламала невеликий шматочок і піднесла його до губ. Спробувавши пиріг, вона знову усміхнулася і її очі на мить наповнилися світлом спогадів. Тепер я допомагала їй згадати минуле, як колись вона мені.

— Пам'ятаю, як ми з тобою разом готували пиріг, — промовила вона з теплом у голосі, відриваючи погляд від пирога і дивлячись на мене. — Ти завжди просила додати більше кориці, а я сміялася і казала, що ти перетворюєш пиріг на пряник.

Я усміхнулася, згадуючи ті моменти. Я дійсно любила корицю.

— А потім, — продовжила бабуся трохи тремтячим, невпевненим голосом, — ми з тобою сідали на кухні, чекали, поки пиріг спечеться, і ділилися секретами. Ти завжди розповідала мені про все, що в тебе було на душі.

Я кивнула, відчуваючи, як до очей підступають сльози. Я завжди любила розмовляти з бабусею, розповідати їй усе на світі. Аліна так багато з бабусею не спілкувалася, вона й зараз рідко до неї приїжджала — її лякала бабусина хвороба.

Я розповідала бабусі про все, крім найголовнішого: своїх проблем із сприйняттям себе після аварії. Я не хотіла нікого грузити своєю бідою, думаючи, що мене не зрозуміють, але сьогодні, коли розповіла все Денису, пошкодувала, що ні з ким не ділилася раніше.

Бабуся відламала ще шматочок пирога, цього разу більший, і з'їла його з явним задоволенням.

— Так смачно, доню, як раніше, — бабуся говорила тихо, але я чула кожне її слово. — Давно я не їла твого пирога. Яка ж я рада, що ти його для мене приготувала.

Її слова хоч і зігрівали мене, але при цьому залишили здивованою. Я ніколи раніше не додавала в тісто мед, вона не могла куштувати такий пиріг. Може, вона їла в когось іншого такий, а тепер думає, що я його готувала?

— Я додала в пиріг мед. Мені здається, так смачніше, — я відломила ще шматочок сама і простягла їй.