Розділ 14.3

Не в змозі стримувати емоцій, я опустилася на сходинки біля будинку і, сховавши обличчя в долонях, розплакалася. Я так втомилася від усього, просто більше не могла терпіти.

— Майє, ти чого? — Денис сів поруч і обійняв мене за плечі.

— Втомилася…

— Я розумію, сонечко, бачити бабусю в такому стані важко. Але я з тобою. Я завжди поряд.

Я поклала йому голову на плече. Який же Денис хороший! Чому я не можу покохати його так, як хлопця зі сну? Але хіба серцю накажеш?.. Воно тільки сильніше страждало від того, що я обманюю хорошу людину. Хоча… Може, реальне кохання не таке сильне, яким його хочеться бачити?.. У житті не буває так, як у книгах і фільмах. Нам добре разом із Денисом, мені варто триматися за нього. Адже я все одно ніколи не зустріну того хлопця зі сну. Він плід моєї підсвідомості. Або моє минуле, повернутися до якого я не можу.

— Справа не тільки в бабусі, Денисе… — про свої почуття до нього я говорити не збиралася, але про те, що турбувало мене після аварії, я цілком могла розповісти. — Я не знаю, хто я…

— Люба, що за жарти? — Денис погладив мене по голові, прибираючи з обличчя пасма волосся. У його очах читалося занепокоєння. — Ти чого?

Я витерла сльози і піднялася зі сходів. Я не хотіла тут розмовляти. Нас міг почути дідусь, а я не горіла бажанням оголювати перед ним свою душу.

Я повела Дениса в глиб саду, де в нас стояла лава. У дитинстві я часто любила сидіти на ній на самоті, розмірковуючи про своє життя або читаючи книгу.

— Я так і не оговталася після тієї аварії.

Я довго дивилася в далечінь, не знаючи, як Денису все розповісти і чи варто взагалі розповідати. Він терпляче чекав, поки я почну говорити, не підганяючи мене. Денис завжди був чуйним, уважним.

— Мої спогади здаються мені несправжніми…

Я не стала говорити Денису про мою другу душу, адже це звучало досить фантастично, я подала її у вигляді внутрішнього голосу, інтуїції — щось на кшталт того. Але все інше я йому розповіла: про те, що пам'ятаю життя до аварії так, ніби воно чуже, немов побачений мною фільм, а не прожиті особисто події. І про реалістичні сни, події в яких мені навпаки здавалися знайомими, але промовчала, що кохаю хлопця зі сну. Про нього Дену точно знати не варто. Мені не хотілося його засмучувати.

— Я не почуваюся собою. Розумієш, Дене? — я повернула до нього голову. — Мені здається, що мене висмикнули зі звичного життя і помістили в чуже. Я відчайдушно намагаюся згадати колишнє життя, а не виходить. Я живу так уже 11 років, і мене це вбиває. А тепер ще й бабуся почала розповідати історії, схожі на мої сни. Вона ніби знала мене в минулому житті… — я зітхнула. Хоч би Ден не сприйняв мене за ідіотку. Я обережно спитала: — Ти віриш у таке?.. У минулі життя?

— Я не заперечую такої ймовірності, — Денис трохи усміхнувся, тепло, без глузування, і взяв мою руку до своєї. — Поки немає доказів якогось явища, то воно цілком можливе. Мені подобається ідея минулих життів. Мені б не хотілося жити лише раз.

— Мені також. Але якщо вони є, то хотілося б пам'ятати. Або не відчувати, що я не на своєму місці. Знайти себе — ось що мені потрібно.

— Ти зверталася до психолога зі своєю проблемою, Майє?

— Звісно. Навіть до психотерапевта. Нічого не допомогло. Вона радила мені відпустити ситуацію і жити в теперішньому, але мені не хочеться. Я не можу жити в теперішньому, доки не розберуся у своєму минулому. Не хочу, розумієш, Дене? Мені треба знати, хто я, а я не знаю… Я страждаю…

— Розумію, люба, але я не знаю, чим тобі допомогти, — Ден притягнув мене до себе, притискаючись чолом до мого чола, від чого я раптом сіпнулася. Щось до болю знайоме було у цьому простому жесті! Але що? Дізнатися б… Тільки ніхто мені не розповість. Як завжди. — Але якщо ти знаєш, то скажи.

— Просто будь поряд, Дене, — прошепотіла я.

— Я завжди поруч, що б не трапилося.

_______________________________________________________________________________________

Трохи не встигла опублікувати до 00:00, хоч розділ і вийшов невеличким, але о 17:00 сьогодні буде ще один розділ.