Розділ 13.6

Коли Бреннан поїв і випив достатньо, я вирішив, що треба ловити момент і поговорити з ним про справи. Він безперечно був у гарному настрої, так що у мене був шанс на успіх.

— Ангусе, у мене до вас є невелике прохання… — почав я здалеку.

— Воно стосується Таммії? — Бреннан одразу ж насторожився.

— Ні, воно стосується Сентінеля.

— Говори, — Бреннан допив віскі і присунув до мене склянку, натякаючи, щоб я ще налив. Я підлив йому віскі і він продовжив. — Не обіцяю, що допоможу, але я готовий вислухати.

— Документи, Ангусе. Ми хочемо, щоб наші люди мали офіційні документи, а не просто перепис населення у файлі на комп'ютері. Ми хочемо офіційно укладати шлюб. Це ж така дрібниця для вас, а для нас важливо.

— Ти маєш рацію, — Бреннан несподівано зі мною погодився. — Вам справді потрібні документи. Я сам не розумію, чому мер МакКенна та мери інших урядових міст не хочуть їх вам видавати.

— То вплиньте на МакКенну, Ангусе. Зрозумійте, ми могли б і самі зробити подобу документів, але поки вони не стануть офіційними, це призведе до безладу та шахрайства. Ми такі ж самі люди, як і ви. Ми маємо повне право на документи.

— Я поговорю з МакКенною. Не знаю, чи він погодиться, але я поговорю.

— Просто знайдіть вагомі докази. Ви ж не дурень, Ангусе, ви знаєте, що казати.

— Та ти просто майстер компліментів, Ровене! — розреготався Бреннан. Схоже, я налив йому дуже багато віскі, але це мене радувало. Тверезим Бреннан не бував таким зговірливим.

А ось Тіна не поділяла моєї радості. Вона ткнула Бреннана в бік і зашипіла на вухо, що йому вже час спати. От нехороша жінка, всі веселощі псує! Рубі має рацію: незрозуміло, що Бреннан у ній знайшов. Втім, у серця своя воля.

Бреннан з Тіною та Рубі пробули у нас в гостях цілих 5 днів. Мені так набридло слухати ночами шум зі спальні Бреннана і Тіни, що я не витримав і зробив їм зауваження, на що Бреннан лише пробурчав мені «заздри мовчки». Мені хотілося, щоб вони вже поїхали, але я не міг їх вигнати. Таммія так раділа приїзду батьків, навіть із матір'ю нормально поспілкувалася. А Рубі взагалі не відходила від неї цілими днями. Нехай проводить час із рідними, поки він є.

Єдине, що мене справді хвилювало: я боявся, щоб Таммія не зашкодила Сірі. Незважаючи на зілля, магія періодично зривалася з її рук і якщо всі ми вміли від неї ухилятися, то дитина поки ще була занадто малою для цього. Я намагався обмежувати спілкування Таммії з Сірою, хоч вона й тягнулася до неї. Я залишав з нею доньку тільки на ніч і те під наглядом Джулз і давав її Таммії, щоб та нагодувала малу, а решту часу сам з нею носився. Мені подобалося піклуватися про дочку. Вона така мила. Жаль тільки, що її мати — Таммія, а не Тірша. Жаль, що Тірша ніколи не дізнається, яка в мене дочка. Думки про це затьмарювали радість батьківства. Але одне я знав точно: Джулз правильно зробила, що порадила мені обзавестися дитиною. Сіра — мій промінчик сонця в цій клятій темряві. Тільки вона змушує мене по-справжньому радіти. Тільки заради неї я живу.

_______________________________________________________________________________________

Розділ вийшов коротенький, але сьогодні о 17-ій буде ще один. ;)