Розділ 13.3

Таммія з маленькою Сірою провели у лікарні лише два дні, а потім їх відправили додому. Мені довелося заплатити за розбите Таммією вікно та зіпсовані меблі, а ще я додатково дав грошей лікарю як моральну компенсацію. Тепер він на нас зовсім не ображався. Ще першого дня, коли Сіра народилася, я надіслав два листи: один Бреннану, другий — матері Таммії. Я не був упевнений, що Таммія хотіла б бачити свою матір, та жодного разу не відвідала її за весь той час, що Таммія жила в мене, на відміну від Бреннана, але я вважав, що їй треба знати про народження своєї онуки. Не захоче приїжджати — не треба. Але моє сумління чисте: я їй все повідомив.

Спілкуючись з дитиною, найбільш зворушено виглядала Джоана, я навіть не очікував від неї таких емоцій.

— Може, вам час свою дитину завести? — сказав я, швидше, жартома, але хто ж знав, що мій жарт виявиться правдою.

— А ми вже, — Джоана торкнулася рукою свого живота, щасливо усміхаючись. — Десь на початку травня чекаємо.

— І ви весь цей час мовчали? — обурився я.

— Ну знаєш, Ровене, мені давно не 20 і я переживала, щоб усе добре було, от і не поспішала говорити, — виправдовувалася Джоана.

Я глянув на неї ображено. Що за дурні забобони не розповідати про вагітність? Ніби ми її не підтримали б, якби щось трапилося. Я ж не приховував від них вагітність Таммії.

— Як чудово, Джо! — Джулз міцно обійняла Джоану, не даючи мені можливості продовжити свої обурення. — І вам не нудно буде, і Сірі буде з ким гратися. А ви кого хочете: хлопчика чи дівчинку?

— Дівчинку! — хором відповіли Джоана з дядьком Недом.

Я навіть здивувався. Нехай Джоана, але дядько Нед? Не думав, що він теж хоче дівчинку.

— А чому не хлопчика, дядьку Неде?

— Та з цими хлопчиками одні проблеми! — посміхнувся він. — Постійно неприємності знаходять. Із дівчатками простіше. Та й я завжди про доньку мріяв, ще з того часу, як Тірша народилася… Ех…

— Ви вже думали над ім'ям? — одразу ж спитала Джулз, мабуть, боячись, що вони теж думали назвати дитину на честь Тірші.

— Так. Лінна, як мою бабусю. Нед згоден.

— Схоже, у нас тут тренд називати на честь бабусь, — посміхнувся я. Але в душі все одно кольнуло смутком. Так завжди траплялося, коли згадувалася Тірша.

— Як Таммія почувається? — спитала Джоана. — Вона рада дитині?

— Звісно, ​​рада. Але вона ще слабка після операції. Джулз її постійно тримає на зіллях та знеболювальні коле. У лікарні від нас поспішили позбутися. Я хоч і заплатив лікареві за всі руйнування та незручності, які спричинила Таммія, але неприємний осад все одно залишився.

— Вона годує дитину?

— Так. Дивно, як у неї ще є молоко при такому стані.

— А дитині не шкідливі ті трави, якими її Джулз поїть?

— Не шкідливі. Джо, невже ти думаєш, що Джулз може підсунути дитині щось погане? Джулз тут у нас як друга мама.

— Я не мама, я тітка, — усміхнулася Джулз. Їй чомусь не хотілося, щоб її асоціювали з матір'ю.

Я не став із нею сперечатися. Хоча волів би, щоб Сіра вважала її своєю матір'ю, а не Таммію, яка через кілька років помре і донька взагалі її може не запам'ятати. Але Джулз відразу заявила, що Сіра не повинна її сприймати як матір, адже ми з Джулз не пара, ми друзі і було б дивно називати її за таких обставин матір'ю.

— Здається, до нас гості, — почувши шум машини, Джулз визирнула у вікно. — Схоже, Бреннан приїхав побачитись із онучкою.

Я усміхнувся. Не сподівався, що Ангус Бреннан приїде так одразу. Його швидкий візит мене приємно здивував. Я стояв посеред кухні, гойдаючи на руках маленьку Сіру, думаючи про те, що не такий вже Бреннан і поганий батько. Іноді.

Я здивувався ще більше, коли разом із Бренаном на кухню зайшла жінка, в якій я насилу впізнав матір Таммії, адже бачив її лише раз і давно, і дівчина років 16-18, схожа на Таммію. Мабуть, це була та сама нормальна дочка Бреннана. Але чому вони приїхали разом?