Розділ 13.1

Ровен, 2331

Кожен новий день наближав мене до зустрічі з моєю дочкою, а я ще не вибрав для неї ім'я. Одним теплим днем на початку листопада ми сиділи з Джулз в альтанці за моїм будинком, пили чай та обговорювали все, що може знадобитися для дитини. Одяг, іграшки, ліжечко — все це було готове, але існувала одна проблема. І називалася вона Таммія. Ми не були впевнені, що Таммію варто залишати наодинці з дитиною вночі. Раптом спросоння вона злякається плачу дочки і випадково атакує її магією? Я не міг так ризикувати.

— Якщо раптом Таммія не матиме молока, тоді буде краще, щоб дитина спала у твоїй кімнаті, Ровене, — розмірковувала Джулз. — Звичайно, якщо ти готовий підриватися вночі і годувати її з пляшечки.

— Без питань.

— Але якщо буде, то дитині краще спати з нею. Може, ти таки погодишся переїхати до спальні Таммії на якийсь час?

— Ні, Джулз. Я ж тобі вже казав: вона постійно несвідомо застосовує до мене свою магію навіювання, а уникати візуального контакту іноді буває складно.

Мені довелося розповісти Джулз про те, що Таммія до мене часто пристає і іноді успішно, оскільки вона не розуміла, чому я так не хочу жити з Таммією в одній кімнаті.

— У перші місяці після пологів жінкам зазвичай не потрібна інтимна близькість. Тобі нема чого боятися, Ровене, — посміхнулася Джулз. Ну от, тепер вона буде з мене глузувати. Чудово!

— Мені все одно некомфортно поряд із Таммією. Я не хочу спати з нею в одній кімнаті. Може, краще ти до нас на якийсь час переїдеш? Будеш наглядати за Таммією та дитиною. Вночі. А вдень я пригляну. Максимум на півроку, а потім я вже сам.

Джулз замислилась. Вона була сильно прив'язана до свого будинку, він був немов частиною її. Джулз не любила його надовго залишати.

— Непоганий варіант, — кивнула вона, погоджуючись. — Так і зробимо. До речі, Ровене, — Джулз подивилася на мене з докором, — ти чому досі не вибрав ім'я для дочки?

Я відтягував цей момент до останнього, тому що в голові крутилося лише одне ім'я, але я не був певен, що їм варто називати дочку.

— Не знаю, яке вибрати… — я повернувся у бік лісу, уникаючи дивитися Джулз в очі. Не хотів, щоб вона здогадалася. Але Джулз мене дуже добре знала.

— Навіть не думай називати її Тіршею.

— Чому?

— Тобі ж буде важко називати її на ім'я. У тебе будуть не ті асоціації, Ровене, — пояснила мені Джулз. Втім, я й сам це розумів, але… Але мені хотілося.

— Може, тоді Мара? Як мою матір. В неї така ж магія. І Тірші подобалося це ім'я.

Джулз потяглася через стіл і накрила мої руки долонями, намагаючись своїм теплом дати мені трохи підтримки.

— Ровене, — Джулз похитала головою, — не давай дитині прив'язок до тих, кого ти втратив. Ти не повернеш ні Тіршу, ні маму тим, що назвеш дочку їхнім іменем. Дитина не повинна стати для тебе символом болю, вона має стати твоєю радістю. Розумієш?

Я розумів, але в мене більше не було ідей, як назвати дитину.

— Тоді запропонуй сама. Може мені сподобається твоя ідея.

— Я думала над ім'ям Сіра. На честь твоєї бабусі. У ній текла шаманська кров, а ще вона прожила цілком хороше життя і померла від старості, навіть не застала смерті своїх синів. Мені здається, ім'я Сіра ідеально підійшло б твоїй дочці.

— Сіра… — промовив я вголос, намагаючись уявити, що так звертатимуся до дочки. Мені сподобалося. Воно здавалося ідеальним. Дивно, чому мені самому не спало на думку назвати дочку на честь бабусі Сіри? Я так її любив, більше ніж бабусю Мері Джо. — Знаєш, а мені подобається, Джулз. Ти добре вигадала. Нехай буде Сірою. До того ж ні в кого, крім бабусі, не було такого імені. Адже воно придумане її батьками. Хоча, можливо, хтось ще міг таке вигадати, але я особисто не зустрічав жодної жінки з таким ім'ям. Унікальне ім'я — це чудово.

— Так, — Джулз дивилася на мене з усмішкою. Схоже, вона була рада, що я не наполягав на Тірші чи Марі. — Сіра Маар II. Добре звучить.