Розділ 12.3

За годину я повернувся до Джоани. Вона сиділа в кріслі, дивлячись в одну точку, і тримала дядька Неда за руку. Не лаялася, не плакала, просто сиділа, мов кам'яна статуя. Я тихенько гукнув її, боячись налякати. Від нестачі сну та надлишку кави Джоана стала нервовою. Вона повільно, ніби знехотя, повернула до мене голову.

— Що, приніс поїсти? — сумна усмішка ледь помітно торкнулася куточків її губ.

— Приніс, — я дістав із сумки банку з супом та термос. — І чай. Джулз спеціально тобі заварила всяких трав.

— Сподіваюся, вони не мають снодійного ефекту? — Джоана підозріло примружилася.

Трясця! І як вона здогадалась? Невже так очевидно? Проте я не збирався говорити правду. Якою б жахливою не була брехня, все ж таки трапляються випадки, коли вона дійсно на благо.

— Я без поняття, що Джулз туди додавала, — я знизав плечима і відвернувся до вікна, щоб Джоана не змогла нічого прочитати по моїм очам. — Я навіть на кухні не був, коли вона готувала. Я лише доставщик, Джо. Поїж і попий. Навіть якщо в чаї є щось снодійне чи заспокійливе, тобі це не завадить.

Джоана відкрила термос і понюхала, зробила невпевнений ковток.

— Ніби нічого підозрілого… — тихо промовила вона. Все ж таки в травах Джоана трохи розбиралася. Але ж і Джулз була не промах. Вона, напевно, замаскувала все як треба, щоб Джоана точно не здогадалася. — Гаразд, вип'ю. Але якщо я просплю те, що не повинна проспати, вам усім буде погано.

— Нам усім і без тебе буде погано, повір, — я стиснув плече Джоани, прагнучи її підтримати. — Але я вірю, трясця, я знаю: дядько Нед обов'язково видужає.

— Мені б твою впевненість, Ровене… — Джоана зітхнула і потяглася до банки з супом.

Тільки жодної впевненості в мене не було. Я просто вмів добре говорити. Переконавшись, що Джоана поїла суп-пюре та випила чаю, я пішов додому. Я збирався лягти раніше, але сон, як на зло, не йшов. Мене долали тривоги за долю дядька Неда. Згадавши, який вплив на мене справив дотик до живота Таммії, я підвівся і пішов до неї в спальню. Таммія міцно спала, вона завжди перед сном приймала снодійне зілля, але мені вона сама й не потрібна була. Я торкнувся рукою її живота, сподіваючись, що моя дочка знову відповість мені і розвіє всі мої печалі. Так і сталося. Легкий поштовх у долоню, а потім тепла енергія любові, яка мене заспокоювала і вселяла надію. Заколисаний теплом моєї доньки, я непомітно для себе заснув.

— Ровене! — вранці я прокинувся від здивованого вигуку Таммії. Неохоче розплющивши одне око, я задався питанням, що вона забула в моєму ліжку. Відкривши друге і придивившись, я зрозумів, що заснув не в своїй спальні, а в її. — Ти що спав тут?

— Так, як бачиш, — я солодко позіхнув і потягнувся, а потім таки підвівся з ліжка. Хоч мені й хотілося повалятися ще, але я мав іти до лікарні.

— Щось сталося? — Таммія виглядала розгубленою. Ніколи раніше я з нею не засинав. Якщо у нас і траплявся секс, то потім я завжди йшов до себе.

— Нічого. Я просто не міг заснути. Думки важкі заважали, а дитина, як виявилось, мене заспокоює. Схоже, у малої вже зараз проявляються сили.

— Невже? — Таммія дивилася на мене здивовано. — А я нічого не помітила. Дивно. А які сили? Що в неї за магія?

— Магія моєї мами: зняття болю, як фізичного, так і душевного. Тільки мама все робила спонтанно, як ти, а мала, здається, робить все усвідомлено, навіть при тому, що ще не повністю розвинулася. Дивовижно!

— Ах ось воно що! — Таммія широко усміхнулася. — А я все думала, чому в мене нічого не болить, а якщо вдарюсь, то біль легко минає. Мабуть, маленька мене лікувала. А чому ти мені не розповів про магію твоєї мами?

— Якось не подумав. І ця магія не про лікування. Вона не лікує причину, вона просто прибирає відчуття. Зручно, якщо вдарився чи знаєш, що треба лікувати, але погано, коли приховуються симптоми, які ти не лікуєш. По суті, така магія — аналог знеболюючого.

— Зрозуміло. Але я думаю, що маленька не стала б маскувати якісь проблеми. Адже їй потрібна здорова мама, аби змогла її виносити та народити.

— Можливо, — кивнув я й пішов на кухню.

Таммія рушила за мною і взялася готувати сніданок. Я не заперечував. Сам я готувати так і не полюбив, хоч і завжди допомагав Тірші.

— А ти думав про ім'я для маленької? — спитала Таммія, поставивши переді мною тарілку з омлетом та каву. — Мені здається, ти мусиш його вибрати. Адже я з нею не так багато часу проведу, а ти — все своє життя. У тебе воно буде довгим, Джулз так говорила.

Ох вже ця Джулз! І навіщо вона побачила в мене довге життя? Мені не хотілося мучитися до старості.

— Якось не було часу подумати, — я справді майже не думав про свою дитину до вчорашнього дня. — Встигнемо ще придумати. Коли там тобі народжувати? В грудні?

— Кінець листопада чи початок грудня, десь так. Хоч би не в один день зі мною, — Таммія усміхнулася, кусаючи яблуко. Вона завжди снідала фруктами чи ягодами.

Мені хотілося, щоб дочка народилася восени. Я любив осінь. Сама Таммія народилася на початку зими — 9 грудня. Сподіваюся, донечка все ж таки встигне народитися до настання зими.

Поснідавши, я направився до лікарні. Дядько Нед так само лежав непритомний, а ось Джоана метала поглядами такі блискавки, що я злякався, як би вона реальні з рук не почала пускати. Все ж таки вона страшна в гніві.

— Та я вас усіх!.. — побачивши мене, вона почала кричати. — Та щоб вас! Трясця!

— Джоано, заспокойся, — я обережно доторкнувся до неї, щоб посадити назад у крісло, але вона мене грубо відштовхнула. Добре, що просто руками, а не магією. — Що трапилося?

— А ти не знаєш, Ровене? — вона кинула на мене свій невдоволений погляд.

Я, звичайно, знав, що вона, швидше за все, буянить через зілля, але тримався до останнього.

— Не знаю.

— Зілля, Ровене, зілля! — обурювалася вона. — Бісове снодійне зілля в чаї! І не роби вигляду, що не знаєш!

Тим не менш, я продовжував робити безневинний вигляд.