Розділ 9.3

Бреннан приїхав наступного дня ввечері. Мабуть, виїхав одразу, як прочитав листа. Дивно, як швидко доставляються листи, коли їх одержувач з урядового міста, особливо, якщо він належить до головних шаманів або до посіпак мера. Почувши детальні подробиці нападу Таммії, Бреннан став темнішим за хмару. Йому явно не сподобалося, що він почув. А мені не подобалося, що він звалив на нас усю відповідальність.

— Не думав я, що все розвиватиметься так швидко…

— Може, заберете її до Нью-Доуна, Ангусе? — я глянув у його холодні, як крига очі, повторивши вже звичне для мене запитання, але в очах Бреннана не було жодної краплі співчуття. Я не міг собі навіть уявити, як цій маленькій, світловолосій лялечці можна було не співчувати. Але її штовхали всі, кому не лінь, у тому числі й рідні мати з батьком. Тільки в наших з Джулз серцях вона й знайшла співчуття і підтримку.

— Ні. У мене там родина, нормальна донька. Я не хочу, щоб Таммія їй зашкодила.

— Але ж це завдяки вам вона така! — розлютився я. — Трясця, Бреннане, це ви трахнули її матір, не допомогли розвинути магію і кинули напризволяще! Ви маєте хоч щось зробити заради неї!

— Маю, але не хочу, — грубо відрізав шаман. — Я не зможу дивитись, як вона гине. Їй 7 років залишилося, не більше. А може, навіть і менше.

— Ви боягуз, Бреннане! — мені хотілося плюнути йому в обличчя, але я стримався.

— Так, я боягуз, Ровене Мааре. А ти зміг би дивитися, як дорога тобі людина рік за роком, день за днем ​​втрачає розум, свою особистість і гасне на твоїх очах?!

— Дивився. І мені тоді було всього 8. Моя мати довго хворіла та померла, коли я був ще дитиною. Ваш мер і ви з вашими шаманами пошкодували для неї ліки.

— Ми не благодійна організація, але всі необхідні ліки ми постачаємо вам до лікарень і ви можете їх купити.

— Але їй нічого не допомагало! Вона просто танула на очах, втрачала себе, а ви відмовилися їй допомогти, скільки мій батько не звертався до вас.

— Вона також була нереалізованою. Ми нічого не могли вдіяти.

— Ні, не була! — обурився я. Моя мама була звичайною, ніякої магії вона не мала. Я б точно помітив. — З чого ви взяли?

— Тому що якщо молодій людині не допомагають ліки, то її губить нереалізована магія.

— Можливо, у мами просто був надто слабкий організм, — я не хотів навіть думати про те, що моя мама могла бути нереалізованою.

— Ровене, це не припущення, а факт. Твоя мати Мара Маар, уроджена Бреді, була дочкою одного з шаманів Нью-Доуна — Коннора Бреді. З подачі твоєї Джулайї та завдяки сестрі Коннора я з'ясував її походження.

Новина про матір звалилася на мене, як сніг на голову. Я стояв, не знаючи що й сказати, тільки витріщався на Бреннана, сподіваючись, що всі його слова — якийсь дурний жарт. Але ні, він не жартував.

— Я не знаю, чому тобі нічого не розповіли, але твій батько знав, що у твоєї матері нереалізована магія. Він діставав Коннора, атакував Нью-Доун, намагаючись хоч щось отримати, але дарма. У нас немає чарівних пігулок від нереалізованої магії. Ми нікого не можемо зцілити. Нам залишається лише дивитися, як наші близькі вмирають. Твоїй матері ще пощастило, Ровене, у неї були слабкі здібності, нешкідливі, раз ти навіть не помітив у ній магії. Із Таммією так просто не буде.

— Отже, Таммію ви залишите тут? Без варіантів?

— Так. Якщо вона почне буянити, прив'язуйте її. Якщо все буде надто погано — повідомите, я допоможу їй піти. Більше нічого зробити не зможу. Якщо піде тихо — покличте на похорон.

— Ви так легко про це говорите, Бреннане! Погань ви, а не людина. Я завжди вважав шаманів світлими людьми, але всередині вас суцільна темрява.

— Не я вибрав такий шлях, Ровене, життя мене зробило жорсткішим. Поживеш із моє — зрозумієш.

— Я у свої юні роки теж встиг багато чого пережити і більше за ваше, Бреннане, — після всього, що я сьогодні почув, мені було гидко називати його на ім'я. Не заслужив на таку честь. — Тільки я не обізлився на людей і тим, хто потребує допомоги — допомагаю та співчуваю. Світ і так жорстокий, якщо ми підкидатимемо дров у багаття — він згорить вщент.

— Іноді треба бути жорстоким, щоб зберегти хоча б своє серце і не згоріти у вогні страждань. Я справді не зможу залишитися з Таммією. Приїжджатиму, але ненадовго. Я люблю її, хоча тобі, мабуть, здається, що ні. Через любов до неї й не можу дивитися на її страждання.

— Та що ви знаєте про страждання, Бреннане? — я глянув на шамана зі зневагою. — На моїх руках помирала кохана дівчина. Вона стікала кров'ю, а я нічого не міг вдіяти. Я не міг відвоювати її у смерті. Я програв. Але я б ніколи не відмовився бути поруч із нею в цей момент, як би боляче мені не було. Я був їй потрібен тоді — ось що важливо. Завжди важливіше те, що ми робимо для вмираючого, а не те, як самі переживаємо відхід дорогої людини. У нас буде час, щоб впоратися з болем пізніше, у того ж, хто вмирає, його вже немає. Подумайте про це, Бреннане, коли обійматимете нормальну, — я наголосив на цьому слові, — дочку.

— Я подумаю, але навряд чи зміню своє рішення.

— Тоді я вас більше не затримую.

— Тобі не цікаво дізнатися ще щось про свою матір, про діда?

Я задумався. Що ще міг Бреннан повідомити про мою матір, окрім того, що вона була нереалізованою? Про діда Коннор я точно слухати нічого не хотів.

— А ви ще щось знаєте про мою матір?

— Про маму мало, але я міг би розповісти тобі про діда.

— Не дуже хочеться про нього знати. Я з ним зустрівся одного разу, поговорив. Він навіть не сказав, що шаман, що моя мати була нереалізованою. Мені начхати на нього. Тим більше, що його вже немає.

— У Коннора залишилася сестра, а у тієї онук. Катріона Кейн її звуть, а онука — Фінніан. Вони також твої родичі.

— А чи є їм до мене діло?

— Катріона стежить за тобою, але навряд чи ти її дуже турбуєш. Вона любить лише свого онука.

— Що ж, хай його й далі любить. Якось обійдуся без нових родичів! — пирхнув я. Все життя жив без цієї Катріони та її онука і якось й далі проживу.