Розділ 9.1

Ровен, 2331

Я сподівався, що Бреннан все ж таки якимось дивом переконає своїх шаманів і мера залишити Таммію в місті, але дива не сталося. Через кілька днів Джулз разом із Таммією привіз назад Джед. Він залишився в Сентінелі до ранку, що означало — Таммія весь вечір набридатиме мені. Якщо вдень я спокійно з нею спілкувався, то ближче до ночі боягузливо збігав у свою кімнату, зачинивши двері на клямку. Я не міг протистояти її магії. Я не хотів спати з Таммією, але кілька разів після того випадку у Джулз все знову повторювалося.

Можливо, якби на місці Таммії був хтось інший, я б не так різко реагував, але мені було шкода бідну дівчинку, я не хотів з нею близькості. Єдине бажання, яке вона викликала в мені — захистити і допомогти. Інші чоловіки завжди дивилися на неї як на ласий шматочок, а мені Таммія нагадувала ляльку — милу й беззахисну, яку хотілося оберігати, а не спати з нею. Тільки от Таммія і без будь-якої магії виявляла до мене надмірну увагу, що наводило на певні думки.

Відправивши Таммію разом із Джоаною до супермаркету на моїй машині, що я частенько практикував останнім часом, я залишився з Джулз вдвох на кухні і ми могли спокійно поговорити.

— Джулз, мені здається, Таммія в мене закохалась, — я поділився з Джулз своїми підозрами.

— Тобі не здається, — подруга мені підморгнула.

— Але що мені з цим робити?

— Нічого. Хай собі кохає. Ти не повинен відповідати їй взаємністю.

— Але мене дратує її увага. Я розмовляв з нею, але вона тільки винувато усміхається і все.

— Ох, Ровене, — зітхнула Джулз, — їй недовго залишилося. Будь до неї добрішим. Міські шамани гадають, що більше 7 років вона не протягне.

— Чому Бреннан не захотів залишити її там? Що їм ці 7 років? Потерпіли б.

— Йому не дозволяє Одін Лінч. Він там усім, що стосується магії, заправляє. Ровене, тут така справа… — Джулз дивилася на мене нерішуче, ніби не була впевнена в тому, що хотіла сказати. — Навіть дві справи.

— Викладай.

— Пам'ятаєш, ти якось розповідав про свого діда з боку матері? Коли ще Тірша була жива.

— Так. А що?

— Як його звали?

— Коннор.

Джулз здивовано скинула брови.

— А прізвище знаєш?

— Звичайно. Коннор Бреді. Ми з Тіршею з ним через рік після тої розмови зустрілися в Спрінгвіллі, він шукав мене. Побалакали трохи, але він залишив після себе неприємне враження. Краще б я його не знав.

— Він тобі щось розповідав про твою матір, про себе?

— Майже нічого. Єдине, що я дізнався — він самотній, іншої сім'ї він не мав і він живе в Нью-Доуні. Більше він мені нічого не казав.

— Вже не живе, — Джулз знову зітхнула. — Він помер 4 роки тому.

Усередині навіть нічого не кольнуло. Цей мій дід не викликав у мені ніколи теплих почуттів. А ось обізнаність Джулз про його долю мене дуже здивувала.

— Джулз, звідки ти знаєш про мого діда?

— Від Бреннана. Він був з ним знайомий. Мені потрібно в нього уточнити ще щось і я розповім тобі повну історію, якщо тобі цікаво.

Незважаючи на неприязнь до діда Коннора, мені важливо було знати історію своїх предків. Сім'я була для мене важливою. На щастя, цим я не в діда Коннора пішов.

— Так, я зачекаю. А що за друга справа?

Джулз підвелася з-за столу і підійшла до плити, щоб поставити чайник. Вона помітно нервувала. Я терпляче чекав, поки вона приготує чай і повернеться за стіл, але вона підійшла з чашкою чаю до вікна і довго дивилася в далечінь.

— Джулз! — гукнув я її.

Вона обернулася. Зробивши великий ковток чаю, вона поставила чашку на стіл і, нарешті, сіла навпроти мене.

— Мова піде про тебе і Таммію… — почала вона здалеку.

— Я ж тобі вже сказав, що не хочу подавати їй хибних надій, не хочу гратися з нею, не хочу брехати.

— І не потрібно. Ровене, будь ласка, вислухай мене і не перебивай, — Джулз дивилася мені просто в очі, винувато усміхаючись.

— Гаразд, кажи.

Джулз зробила ще кілька ковтків зі своєї чашки, зібралася з думками і почала говорити.

— Я все ще боюсь за тебе, Ровене. Тобі потрібен сенс життя, щось чи хтось, щоб ти не накоїв дурниць…

— Джулз, знову ти за старе! — я не втримався і перебив її. Мені страшенно набридла ця тема.

— Ровене, я попросила мене не перебивати! — Джулз насупилась.

— Добре-добре, мовчу.

— Мені було видіння, — Джулз заговорила швидко, щоб я не зміг її перебити знову. — Про чудову дочку, яка народиться у Таммії від тебе. Ти ж завжди хотів дітей. Це чудовий шанс. Таммія незабаром помре, а в тебе буде хтось, заради кого ти захочеш жити. А ще Таммія помре спокійно. Адже вона так хотіла дитину. Я все бачила, ця дитина буде здоровою, матиме магію. Я допоможу тобі її виховувати. Адже в мене навряд чи щось серйозне з Джедом складеться. Будь ласка, не відмовляйся, Ровене! — Джулз взяла мене за руки і з благанням зазирнула в очі. — Подумай!

Я чекав будь-чого, але тільки не такого повороту подій. Джулз пропонує мені переспати з Таммією і зробити їй дитину? Звичайно, я мріяв про дітей, але зі смертю Тірші я заштовхав цю мрію подалі. Втім, і за її життя я міг тільки мріяти. Тірша не дуже хотіла дітей, боялася їх народжувати у нашому непростому світі. І ось тепер мені Джулз говорить про Таммію. Ще й видіння. Її видіння не брешуть. Але тоді навіщо вона мене вмовляє, якщо все й так станеться? Чи ні?

— Джулз, мені якось не хочеться користуватися Таммією… — я не хотів одразу відмовлятися, але й погоджуватися на її авантюру теж не горів бажанням.

— Думаю, вона не буде проти. Усі від цього тільки виграють.

— Але якщо видіння було, значить, цього не уникнути?

— Не уникнути лише смерті. В інших питаннях мені з'являється можливе майбутнє, але якщо повернути не туди або надто довго роздумувати, то можна проґавити можливість. Тож подумай, Ровене. У тебе буде дочка, Таммія піде спокійно і наше життя стане трохи кращим.