Розділ 8.3

Прокинулася я незвично пізно для себе, ближче до 12 ранку. Написавши чергового листа Джеду, з проханням допомогти мені знайти книги зі створення порталів, я взяла кіску Тірші і попрямувала до Ровена. Спершу віддам йому кіску, потім піду на пошту.

Тільки-но я зайшла до будинку Ровена, як мене оглушили крики. Сперечалися двоє чоловіків — Ровен та хтось незнайомий. Чи знайомий? Голос другого чоловіка мені нагадував когось. Знявши чоботи й пальто, я зайшла на кухню, де виявила самого Ангуса Бреннана. За столом у кутку сиділа Таммія, злякано поглядаючи на батька.

— Я не можу нічого зробити!! — кричав Ангус. — Не можу! Я не всесильний!

— Може, просто не хочете?! — Ровен кидав на Ангуса такі гнівні погляди, що якби в ньому було хоч трохи магії, він би пропалив батька Таммії наскрізь.

— Таммія — моя дочка! Невже я не хотів би їй допомогти, якби міг?

— Та хто ж вас знає? — не вгамовувався Ровен.

Я постукала по відчинених дверях, привертаючи до себе увагу, але мене помітила тільки Таммія. Чоловіків надто захопила сварка.

— І що це ви тут лаєтеся? — голосно спитала я.

Ровен з Ангусом миттю замовкли і повернулися до мене.

— Нарешті приїхав татко, — Ровен кинув ще один невдоволений погляд у бік Ангуса. — Не минуло й півроку! Уявляєш, Джулз, цей виродок підклав свою дочку під головного шамана Нью-Доуна, Одіна Лінча, сподіваючись на онуків із неймовірними здібностями! Ось тільки дівчинка, навпаки, народилася хворобливою і померла нещодавно. Це про неї нам говорила Таммія.

— Ніхто Таммію не примушував, вона сама погодилася, — обурився Ангус. — Якби вона народила магічно обдаровану дитину, ми змогли б її забрати до міста. Такою була угода. Ми запропонували їй, вона погодилася. Які проблеми, Ровене?

— Проблема в тому, що Лінч її майже на 40 років старший. Збоченці бісові!

— У цьому немає нічого такого, Ровене. Таммія на той момент була повнолітньою — це єдине, що має значення.

— А те, що її, неповнолітню, ґвалтував вітчим — не має значення? Ви хоч знали про це, Ангусе?

— Я дізнався про це вже після того, як Таммія почала жити сама.

— Коли Таммію вигнали з дому — називайте речі своїми іменами, Ангусе.

Вони виглядали так, наче ще хвилина і вчепляться один одному в горло, щоб роздерти на частини. Потрібно було припинити їхню суперечку будь-яким шляхом.

— Може, вип'ємо чаю? — запропонувала я. — Поговоримо спокійно, обговоримо все, як дорослі цивілізовані люди. Нам потрібно допомогти Таммії зараз, а не обговорювати її минуле.

Що Ровен, що Ангус обдарували мене невдоволеними поглядами, але не стали сперечатися і присіли за стіл. Таммія відразу вчепилася в руку батька, тепло йому усміхаючись. Вона щиро раділа його приїзду, заплющуючи очі на всі його недоліки. Вона любила його безумовно. Ангус відповів дочці ледь помітною усмішкою і повернувся до мене.

— Я пам'ятаю тебе, шаманко, — Ангус хмикнув і дістав зі своєї сумки, що лежала на сусідньому стільці, невеликий пакунок. — Це тобі від Джеда. Він хотів поїхати зі мною, але надто зайнятий зараз. Його не відпустили.

Я взяла пакунок і сховала до себе в сумку, навіть не розвертаючи. Потім подивлюсь. Приготувавши чай, я теж сіла за стіл. Зробивши кілька ковтків, я подивилася впритул на Ангуса.

— Невже у вас немає жодних способів допомогти нереалізованим?

— Ми мало що можемо. Іноді від нападів рятують зілля, але вони перетворюють людину на зомбі. У будь-якому разі немає нічого, що могло б подовжити їм життя. На жаль.

— Але в Нью-Доуні Таммії було б краще.

— Безумовно, але ми маємо певні закони і порушити їх мені ніхто не дозволить. Єдине, що я можу зробити — звозити Таммію на перевірку до Нью-Доуну, щоб зрозуміти, як швидко все розвиватиметься і чого варто побоюватися.

— Ви для цього й приїхали? — продовжувала я розпитувати. Ровен більше не втручався у розмову, тільки кидав на Ангуса невдоволені погляди.

— Так. Але Ровен вважає, що користі від такої поїздки не буде, тільки стрес для Таммії.

— А що Таммія? — я обернулася до дівчини. — Тамміє, ти б хотіла з'їздити в Нью-Доун ненадовго?

— Звичайно, — усміхнулася вона, притискаючись щокою до батькового плеча.

— Тоді треба їхати. Ровене, — обернулася я до друга, — нехай з'їздить з ним. Можливо, знайдеться хтось, хто зможе хоч чимось їй допомогти.

— Та будь ласка! — допивши чай, Ровен підвівся і попрямував у бік дверей. Йому набридло сперечатися з Ангусом.

Ангус Бреннан повернувся до дочки, ласкаво провів рукою по її волоссю. Все ж таки він не безнадійний. Таммія йому точно не байдужа.

— Збирай речі, доню. Побудеш кілька днів у Нью-Доуні, а потім я тебе назад відвезу.

У моїй голові несподівано виникла ідея. Звичайно, Ангус може не погодитися, але я мала ризикнути. А раптом вийде?

— Ангусе, а ви не могли б взяти мене з собою? Я дуже хочу поспілкуватися із вашими шаманами. Мені потрібна деяка інформація. Така собі невелика плата за те, що я приглядаю за вашою дочкою.