Розділ 7.5

Коли я вийшла з ванної, Сашка вже не було вдома. Я зайнялася приготуванням обіду, мене завжди це заспокоювало і відволікало від сумних думок. На третій страві я прийшла в норму і вирішила зупинитися. Достатньо нам з головою. Я вже встигла зголодніти, але Сашко все не йшов. Кілька разів набрала його, але він не брав слухавки. Напевно, зайнятий своїми репетиціями і поставив телефон на беззвучний режим. Мені не хотілося знову з ним лаятися сьогодні, я сподівалася, що ми спокійно пообідаємо разом, але моїм бажанням не судилося здійснитися. Написавши Сашку повідомлення, я відклала телефон і насипала собі їжі. Я вже майже доїла, коли мені надійшла відповідь.

«Я зайнятий. На обід не прийду. Перехопив шаурми».

Оце так, я тут намагаюся приготувати щось смачненьке, а він купує шаурму.

«Міг би попросити, щоб я привезла обід. Або хоча б попередити, що не прийдеш. Я стільки всього наготувала».

Мені було прикро, що мої зусилля виявилися марними. Я хотіла порадувати Сашка смачним обідом, а він навіть не повідомив, що не приїде додому.

«А хіба тобі на цей твій День народження збиратися не треба? Чи передумала йти?».

Я тяжко зітхнула. Мені хотілося бути поруч із Сашком, підтримувати його, радувати, а він мене лише відштовхував постійно. Я почувалася непотрібною.

«Потрібно. Але я встигла б».

Сашко нічого не відповів. Я доїла, сховала залишки в холодильник і почала потихеньку збиратися до Софії.

Незважаючи на те, що в ресторані я була єдиною дівчиною без пари, я не сумувала та добре провела час. Мої подруги вже звикли, що Сашко рідко може супроводжувати мене. Ми посиділи в ресторані до о пів на дев'яту і почали розходитися, декотрим треба було завтра на роботу рано вставати, а ми з Софією, її подругою Даною та їхніми хлопцями вирушили в бар до Олександра. Софія, звичайно, засмутилася, що він не може нас безкоштовно провести, але все одно не відмовилася від своєї ідеї.

— Дивно, що він тобі квиток не купив, — дивувалася вона дорогою. — Якби Єгор так вчинив, — вона з обожнюванням подивилася на свого хлопця, посилаючи йому повітряний поцілунок, — я б його послала до біса. Така дрібниця, а він навіть не запропонував заплатити хоча б із ввічливості.

— Я можу й за Майю заплатити навіть, — запропонував Єгор, але я тільки відмахнулася. Ще не вистачало, щоб за мене чужі хлопці платили!

— Ні, дякую, Єгоре, я сама. Квиток справді недорогий. В мене є гроші.

— Справа ж не в грошах, Майє, — Софія продовжувала мене грузити. — Справа в увазі. Сашко до тебе не залицяється. Він тебе не цінує.

— Може й так, — зітхнула я. — Але іншого в мене немає, а повертатись жити до батьків, ще довго слухаючи мамине «а я ж говорила!», я не хочу.

— Як знаєш. Твоє життя, Майє, — Софія нарешті від мене відчепилася. — Хочеш витрачати його на недостойних хлопців — будь ласка! Я ж тобі не забороняю. Але я хочу, щоб ти була щасливою, подружко.

— Я слабо вірю, що можу бути щасливою. Ідеальні хлопці бувають лише у снах.

— Але хороші й у житті трапляються, — Софія знову кинула закоханий погляд у бік свого Єгора.

— Мені — ні. Не всім так щастить, як тобі, Софіє.

У барі було багато народу, нам ледве вдалося знайти вільний столик. Помітивши мене, Сашко невдоволено насупився і підійшов, як тільки у них з'явилася невелика перерва у виступі.

— Ти чого прийшла? — він потягнув мене надвір, щоб поговорити і заразом покурити.

— Я вже не можу прийти на твій виступ? — я здивувалась його питанню. Я завжди намагалася приходити, коли він грав.

— Ти даремно витрачаєш гроші, — пробурчав він. — Можна ж ходити, коли є можливість пройти безкоштовно. А так — сенс? Ти ж усі наші пісні чула сто разів.

— Я хотіла тебе підтримати, — сльози зрадливо бризнули з очей, ризикуючи зіпсувати макіяж. Мені було так прикро, що Сашко мене не цінує. Я ж до нього з усією душею, а він!.. — І взагалі, я що не можу відпочити в барі з подругами?

— Відпочивай! — Сашко загасив сигарету та й пішов назад. Я побігла за ним. — Тільки мене не відволікай. У мене сьогодні нема на тебе часу.

Я й не сподівалася, що Сашко посидить з нами, але він міг би якось чемніше все сказати. Засмучена його поведінкою, я замовила кілька коктейлів, бажаючи забутися, і повернулася до друзів.

Гурт Олександра відновив виступ. Зробивши кілька ковтків коктейлю, я заспокоїлася і з теплом у серці дивилася, як мій коханий грає. Коли його руки ковзали гітарою, народжуючи музику, всередині мене все тремтіло. Я до нестями любила дивитися, як Сашко грає, мене зачаровувала музика, вабила до себе. Мені так хотілося також співати та грати, але я не вміла. Відсутність музичного слуху та голосу відгукувалася болем у моєму серці. Мені здавалося, що музика — це частина мене, як рука чи нога, але в мене її забрали, немов ампутували. Я почувалася неповноцінною без музики. Чому я так страждала через неї, я не знала. Напевно, тому я і була із Сашком, не хотіла його кидати, адже разом із ним я втрачу можливість бути причетною до світу музики.

Хлопці грали чудово. Їхня музика хвилювала, тексти відгукувалися розумінням. Такі різні, але граючи вони ставали єдиним цілим. Прикривши очі, я уявляла, що співаю разом із солістом, танцюю поруч, а навколо мене виблискують вогні, мерехтять кольорові промені і я, наче фея кружляю в цьому чарівному потоці.

Смарагдова фея.

Несподіване словосполучення пронизало мені мозок. Чому я подумала про смарагдову? Чому не аметистову, як моя сукня? Я рідко носила зелене, хоч воно і добре пасувало до рудого волосся, просто не звикла до нього, тому що раніше не любила.

Як завжди, питання без відповідей. Але я звикла.

Піднявшись з-за столика, я, не випускаючи коктейлю з рук, закружляла в танці. Хоча б танцювати я вміла, якщо вже з музикою не склалося. Я пила коктейль за коктейлем, напивалася як ніколи раніше, і танцювала, танцювала, танцювала. Я вперше у житті відчувала, що знаходжусь на своєму місці, що роблю звичне для мене, а не те, що нашіптує й навіює моя друга душа.