Розділ 7.4

Досхочу наплакавшись, я вмилася і зателефонувала Софії. Потрібно попередити її наперед, що я знову прийду сама. Я не така безвідповідальна, як Сашко. Власне, через його постійні невиконані обіцянки ми часто лаялися. Я не терпіла необов'язковості, мене до нестями дратувало, коли з людьми домовляєшся про щось, а вони потім в останній момент все скасовують або ще гірше — взагалі забувають повідомити, що плани змінилися.

— Я не здивована, — відповіла мені подруга. — Я б здивувалася, якби Сашко твій прийшов. Хоча певно ж він міг виділити хоча б півгодини свого дорогоцінного часу і з ввічливості прийти. У нього ж не о 6-ій вечора виступ. Вони начебто раніше 8-ої вечора в барах не починають грати.

— Сашкові треба репетирувати, підготувати все. Він так каже. Я не знаю, чи дійсно йому так вже необхідно витрачати стільки часу на підготовку до виступу, чи він просто не хоче йти зі мною. Вибач, Софіє, що так вийшло. Якщо треба, то я можу компенсувати твої витрати на його порцію в ресторані.

Я дуже дорожила дружбою із Софією. Вона була першою подругою, з якою я побачилася після тієї аварії — моя однокласниця, ми сиділи з нею з 1 класу за однією партою і дружили стільки ж. Моя прив'язаність до неї не була навіяна другою душею, після місяця спілкування я й сама зрозуміла, що Софія — найкраща. А ось Сашко її трохи недолюблював. Можливо, причина була в тому, що Софія часто про нього недобре відгукувалася, не соромлячись навіть його присутності. Вона ніколи не намовляла на нього, говорила правду, лише в дещо різкій формі. Хоч мені й не подобалося те, що вона каже, але я розуміла, що подруга хоче допомогти мені. Вона бажала мені найкращого. І мріяла, щоб доля нас знову звела з Денисом. Вона вважала, що ми одне одному ідеально підходимо. Але доля нас зводити не хотіла.

— Забий, Майє, — заспокоїла мене Софія. — Нам більше дістанеться. Слухай, — голос подруги став хитрим, як завжди, коли вона щось замишляла, — а давай після ресторану підемо до нього? Посидимо до 9-ї вечора, може навіть і до 8-ї, а потім у той бар до нього танцювати. Відірвемося на повну! Що скажеш?

— Якщо ти хочеш, то можна піти. Тільки там платний вхід, коли хтось виступає.

— А Сашко зможе нас безкоштовно провести? Хоча б дівчаток, га?

— Не знаю, я спитаю.

— Якщо не зміг прийти до ресторану, тоді нехай реабілітується безкоштовним входом.

Мені сподобалася ідея Софії, я не любила пропускати виступи Сашка, тож вранці, остаточно заспокоївшись після вчорашнього, я спитала його за вхід.

— Майє, з чого ти взяла, що я можу просити пропустити вас безкоштовно? — Сашко дивився на мене так, наче я сказала неймовірну дурість. — Я ж не якась там знаменитість, щоб диктувати організаторам заходу свої умови. Ми нікого не можемо провести безкоштовно.

— Що, навіть мене? — я засмутилася. Я сподівалася, що Сашко зможе домовитись і ми непогано повеселимося нашою невеличкою компанією.

— Навіть тебе.

— І твої друзі також своїх дівчат безкоштовно не проводять?

— Також. Але якщо ви хочете прийти, то квиток недорого коштує. Не розумію, у чому проблема заплатити?

Звичайно, куди ж йому зрозуміти?! Права все ж таки моя мама, Олександр — жадібна людина. Йому навіть на думку не спало запропонувати заплатити не те що за всіх моїх подруг, але хоча б за мене. Настрій вмить впав нижче плінтуса. Я не стала нічого відповідати Сашку, сховавшись у ванній. Під шум води плакати завжди комфортніше.

___________

Любі читачі!

Залишайте свої враження про книгу, мені цікава ваша думка. Доєднуйтесь до мого каналу в телеграмі (На крилах фантазії: https://t.me/annapotii_books), там є ілюстрації до книги, а також цікаві моменти про героїв (з цими відключеннями світла вести блог тут дуже незручно — з телефона їх немає, зате в телеграмі я можу поділитися з вами цікавим).