Розділ 7.3

— Тобто? — я витріщилася на нього. — Я ж заздалегідь тобі повідомила, ми домовилися, що підемо разом. Софія ж їжу в ресторані замовляла, виходячи з кількості людей. Сашку, так неввічливо чинити.

Спокій Сашка вмить зник. Його завжди злило, якщо я вставала між ним та музикою, хоча я намагалася його підтримувати. Адже я любила музику, мені подобалося те, чим він займався. Тільки от не тоді, коли він плював на все інше. Музика в Олександра завжди була на першому місці. Я у кращому разі на другому.

— А якби я захворів, Майє? — Сашко ніколи не кричав, але вмів говорити так, щоб зачепити співрозмовника до глибини душі. Його погляд, його інтонація чудово із цим справлялися. Ось і зараз, він не кричав, не обурювався, але дивився на мене так, ніби я змушувала його робити щось аморальне. — Ти теж змусила б мене йти на цей безглуздий День народження тільки тому, що твоя подружка витратила на нього гроші?

— Сашку, не перекручуй, — я на мить заплющила очі і глибоко вдихнула. Від його дорікань і претензій усередині відразу все стискалося і підступали сльози. Я не хотіла плакати при ньому. Сашка злили мої сльози. Він терпіти не міг істерики. — Це зовсім інше. Хвороба — поважна причина відсутності на святі.

— А робота — не поважна? — світло-сірі очі Олександра дивилися на мене так холодно, що хотілося вдягнути теплу кофту. — Я ж не розважатись із друзями в бар іду, а заробляти гроші. Хіба нам гроші не потрібні? Ти ж як слід не працюєш, з твоїх картин дохід просто мізерний, а нормальну роботу ти шукати не хочеш.

І знову ці дорікання у бік роботи. Сашко не ходив до офісу з 9 до 18, але мені дорікав за те, що сиджу вдома і малюю. Сам він дома не сидів: репетирувати з групою вдома було неможливо, сусіди почали б скаржитися. Може, він би ставився до моєї роботи вдома з розумінням, якби не поганий досвід минулого. До знайомства зі мною він був одружений і поки пропадав на роботі, його безробітна дружина від нудьги почала йому зраджувати, причому з одним із його друзів. Той факт, що мені нудьгувати ніколи і я зайнята справою, а ще в принципі вважаю зради неприйнятними, Сашка зовсім не заспокоював. Він отримав психологічну травму, не пропрацював її й потяг у наступні стосунки.

Заради нього я намагалася знайти хоч якусь роботу поза домом, але мене або не хотіли брати, або після одного-двох днів роботи я чи роботодавець розуміли, що зі своїми обов'язками я не справляюся. Незважаючи на те, що з близькими я була відкрита та товариська, з чужими людьми мені було важко спілкуватися. Виною тому моя друга душа. Вона постійно нервувала в новій незнайомій обстановці, бурчала в моїй голові, висловлювала свої страхи й тривоги, відволікаючи мене від роботи. Малювання — єдине, що у нас двох виходило добре.

— Я стараюся, Сашку, — я витерла рукавом сльози образи, що мимоволі підступили, насилу стримуючись, щоб не розплакатися. Постійні докори та претензії Сашка зробили мене вкрай нервовою та плаксивою. Якщо раніше я рідко плакала на людях, тільки при найближчих, то у стосунках з ним я стала настільки нестриманою, що могла розплакатися навіть посеред вулиці. Незважаючи на постійні емоційні гойдалки, я все одно хотіла бути з ним. Коли Сашко не доводив мене, він здавався мені ідеальним. Тоді я думала, що кохала його. Він гарно говорив про кохання, був цікавим співрозмовником, а його поцілунки викликали відчуття метеликів у животі. Я не хотіла це втрачати. А ще боялася, що більше не зустріну людину, до якої в мене будуть такі ніжні почуття і я знову залишусь наодинці зі своїми снами. — Ти ж знаєш, що в мене не складається з іншою роботою. Я пробувала себе у різних сферах, але скрізь зазнавала невдачі. Адже в тебе теж немає постійної роботи. Весь твій дохід від виступів та запису рекламних роликів для радіо.

— Тому я й не можу піти з тобою завтра, — тепер голос Олександра звучав так, ніби він говорив із нерозумною дитиною, розжовуючи їй очевидні істини. Очевидні для всіх, але не для цієї дитини. — Відмовившись від роботи завтра, я втрачу непоганий заробіток. І не тільки я, а й мої друзі також. Я не можу підвести свою групу. Без мене вони не виступатимуть. Як я можу їм сказати, що вони не отримають грошей тільки тому, що я пообіцяв своїй дівчині сходити з нею розважитися? Вони будуть дивитись на мене як на ідіота. Ти хоч трохи думай головою, Майє.

Я знову заплющила очі, намагаючись стримати сльози, що душили мене.

— Але чому ти мені нічого не сказав завчасно? Якби я тебе не спитала, ти б взагалі мені нічого не сказав?

— Та я забув взагалі про цей твій захід, — Сашко відсунув тарілку з недоїденим обідом і підвівся з-за столу. — Така вже велика біда! Я пішов на репетицію. Буду пізно.

Тільки коли двері за Олександром зачинилися, я опустила голову на стіл і дозволила собі розридатися.