Розділ 6.5

Ранок приніс із собою почуття провини. Таммію я відправив до її кімнати ще вночі і, зараз, прокинувшись, довго лежав, витріщившись у стелю і розмірковуючи про те, що сталося. Я не хотів, щоб мої стосунки з Таммією перемістилися в ліжко. Я взагалі не думав, що колись у моєму житті буде інша дівчина, але все трапилося так швидко, спонтанно, що я не встиг до ладу зрозуміти, що сталося. Єдине, що мені було очевидним: Таммія застосувала на мене магію. І чомусь мені не вірилося, що вона зробила це несвідомо. Здавалося, що її бажання підкріпилося магією, що вона зробила це спеціально. Може я справді їй сподобався?

Ось тільки вона мені геть не подобалася як дівчина. Так, мені було шкода бідну дівчинку, але не більше.

Що ж, треба постаратися уникати її у майбутньому, а ще краще кудись відправити. Незважаючи на жалість, поратися з нею вже не дуже хотілося. А ще я боявся, що Джулз дізнається, що між нами було і розчарується в мені. Я не хотів, щоб Джулз бачила в мені чергового мужика, якому треба з кимось розважитися. Я не хотів, щоб вона думала, що я зраджую Тіршу. Трясця, я сам не хотів зраджувати Тіршу. Нехай навіть її більше немає, у моєму серці вона все одно залишалася живою.

Після сніданку Джулз зібралася провести ритуал, щоб продивитися Таммію. Я вирішив залишитися, щоб одразу все дізнатися. Джулз посадила Таммію на підлогу у вітальні, пояснивши, що хоче їй допомогти, побачити, що відбувається з її магією, й почала приготування. Я сидів осторонь та спостерігав. Джулз запалила свічки, присіла навпроти Таммії і, взявши її руки у свої, заплющила очі і заспівала свою безсловесну шаманську пісню. Збоку здавалося, що вона просто співає, але я знав, що Джулз у цей час бачить те, що приховано від очей інших людей. Я рідко бував присутній на її церемоніях, тому не припускав, наскільки все затягнеться. Минуло близько 10 хвилин, а Джулз продовжувала співати. Незважаючи на те, що її пісня звучала приємно, мені набридло сидіти і дивитися на них, і я вийшов надвір покурити.

Я сидів на сходах, випускав дим у холодне осіннє повітря, думаючи про те, як дивно складається моє життя. Я з юних років любив одну-єдину дівчину і навіть не дивився в бік інших. Якось я дізнався, що моя кохана помре молодою, залишивши мене одного. Я не уявляв, як це переживу, але я знав одне: іншої у моєму житті більше не буде. Ні кохання, ні розваг. Але тут у моє життя увірвалася Таммія, з якою дивним чином мене зіштовхувала доля раніше, наче натякаючи: Таммія в моєму житті не випадковий гість. Тільки я не бажав таких подарунків долі. Мені не потрібна інша дівчина, до того ж та, що скоро теж помре.

Занурившись у роздуми, я не помітив, як поряд опустилася Джулз. Вона мовчки закурила і тільки після кількох затяжок заговорила.

— Я мала рацію: Таммія справді психічно хвора, — Джулз говорила, дивлячись кудись у далечінь, наче заглядала крізь простір. — Її хворобу породила нереалізована магія. Поки що Таммія у відносно хорошому стані, але скоро все зміниться. Набагато швидше, ніж я думала. Гадаю, Таммії залишилося від сили 5-6 років, а потім усе. Якби Бреннан хоч трохи нею займався, то дівчинка мала б шанс дожити до 30, а так — ні.

— Якщо її залишити без нагляду, вона ж не виживе? — я торкнувся плеча Джулз і вона повернулася, подивившись мені прямо в очі.

— Не виживе, — Джулз похитала головою.

— Я собі не пробачу, якщо не допоможу їй.

Як би мені не хотілося забути про Таммію, відправити її доживати решту життя самостійно, але я не міг. Мені було її шкода. Якщо я можу продовжити їй життя, просто оберігаючи від бід, то я маю це зробити.

— Я теж, — кивнула Джулз. — Сьогодні напишу Джеду, розповім про неї. Попрошу, щоб він зв'язався із Бреннаном. Може він приїде до дочки. Може, допоможе нам чи навіть забере її.

— В останньому я сумніваюся, але спробувати варто.

— Забереш її до себе чи хай живе у мене?

Я хотів би, щоб Таммія залишилася з Джулз, але я вважав, що не маю права вирішувати. Зараз найважливіше, щоб Таммії було комфортно.

— Давай запитаємо її, з ким вона хоче залишитися.

Таммія, звичайно ж, зажадала перебратися до мене. Джулз не стала їй розповідати про те, що їй недовго залишилося, а ось про лист у Нью-Доун повідомила. Таммія зраділа можливій зустрічі з батьком і почала з нетерпінням чекати на відповідь. Видно було, що вона його любить і зовсім не розуміє, що батькові начхати на неї. І від цього ставало ще сумніше. Бідолашна Таммія, навіщо доля до неї така жорстока?.. Навіть у моєму житті було більше щастя.