Розділ 5.5

Я з нетерпінням чекала вечора. Бабуся знайшла в коморі стару дідусеву вудку і маленьке відерце, так що я була в повній готовності. Аліна невдоволено хмурилася, що я її знову кидаю, моя друга душа теж не відчувала ентузіазму від зустрічі з хлопцем. Раділа тільки я та бабуся.

Денис прийшов рівно о 18:00. Він повів мене на своє улюблене місце для риболовлі за пляжем. Тиха затишна місцинка зі спокійною гладдю води спереду та лісом позаду. Денис допоміг мені начепити черв'яка на гачок, розповів про всілякі хитрощі риболовлі. Я боялася, що в мене нічого не вийде, що я не впіймаю жодної рибки, тому що моя друга душа все ж зізналася, що ніколи раніше не рибалила, але я не дозволила сумнівам мене здолати. Я уважно спостерігала за поплавком і невдовзі витягла свою першу рибку. Виявилося, що рибалити зовсім нескладно і навіть цікаво, особливо коли гарно клює.

З Денисом ми поступово розговорились. Я розповіла йому детальніше про свою аварію і про те, як лежала в лікарні, він розповів, як проводить літо. Я дізналася, що він постійно живе з батьками в іншому місті, а на літо і іноді на інші канікули він приїжджає жити до бабусі. Він так само, як і я, більше любив бабусю, ніж батьків. Йому хотілося б з нею жити, але батьки були проти.

— Думаю, коли мені виповниться 18, я переїду до неї, — зізнався Денис. — Тоді батьки мені вже не зможуть нічого забороняти. Бабуся одна, дід помер 7 років тому, інших онуків вона не має. Я не хочу залишати її одну.

— У мене дідусь ніби є, а ніби його й немає. Він уже на пенсії, але продовжує працювати. Навіть у лікарню лише раз до мене заглянув. На дачі він у вихідні тільки буває, зробить щось і в телевізор весь вечір вирячиться. Нудно з ним. Бабуся інша, з нею цікаво.

— А інші бабуся з дідусем?

— Їх уже нема. Дідусь помер, коли я була зовсім маленькою, а бабуся 3 роки тому. Їх найскладніше було згадати. Коли я тільки-но почала згадувати і мені розповіли про них, то я боялася, що не зможу їх взагалі згадати. Страшно розуміти, що можна назавжди втратити близьких людей і навіть не пам'ятати про них. З тими ж, хто живий, можна заново познайомитися, а з померлими більше не зустрінешся.

— Згоден, справді страшно.

За кілька годин у наших відерцях вже плескалося достатньо риби. Я, звичайно, спіймала менше, ніж Денис, але улов був цілком гідним. Декілька найдрібніших рибок я віддала Денису для котів, а решту понесла бабусі, щоб та посмажила. Я дуже пишалася тим, що сама здобула їжу. У нас хоч і вистачало їжі, але ж це так цікаво! До риби бабуся відварила картоплі, а ми з Аліною порізали салат зі свіжих овочів та зелені. Вечеря вдалася на славу.

Після тієї риболовлі я почала частіше бачитися з Денисом. Мені подобався він: такий тихий та спокійний хлопчик, розумний, вихований. Такі хлопчаки зазвичай не популярні серед своїх, але дівчинці дружити з тихим хлопчиком цікавіше. Денис був не по роках дорослий, чим і привернув мою увагу, адже я сама почувала себе старшою за свої роки. Ми продовжували рибалити, ходили в ліс і на пляж, їздили велосипедами в магазин за продуктами, я грала з його котами, поки Денис допомагав бабусі по дачі. Дивлячись, як він коле дрова (у його бабусі була в хаті грубка), щось усередині мене ворушилось. Невиразний спогад відчайдушно рвався назовні, але як і всі мої особисті спогади він виявився заблокованим.

От тільки сни моя друга душа не могла контролювати.

Можливо, я просто переносила пережите вдень у свої сни і вони не були спогадами про минуле життя, але ж я бачила уві сні не Дениса, а хлопця з блакитними очима. Я бачила себе в такому ж віці, як зараз, бачила, як ми гуляли лісом, стріляли з лука, збирали гриби та ловили рибу, бачила, як той хлопець колов дрова у себе на подвір'ї. Він був іншим, ліс був іншим, його будинок був іншим та я сама почувала себе іншою, не Майєю. Не знаю ким, я не могла згадати своє колишнє ім'я, як і ім'я хлопця зі сну, якщо він справді був частиною мого минулого життя, а не плодом моєї підсвідомості. Я часто перебирала в думці всілякі імена, намагаючись їх примірити на себе, але жодне не було близьким. Напевно, моє минуле життя було або в іншій країні, або в іншому світі. І якщо примірити на себе імена інших країн я могла, то в інших світах, якщо вони, звичайно, існують, імена могли бути будь-якими.

Чим ближче була осінь, тим більше я сумувала. Незважаючи на те, що я хотіла піти до школи і зустрітися зі своїми подругами, заново з ними познайомитися, мене жахливо лякала сама ця дата — 1 вересня. Не через школу. Я не розуміла причин своїх страхів, але мене просто трясло, коли я думала про цю дату. У другої душі ніяких неприємних спогадів з 1 вересня не було, з чого я зробила висновок, що це був мій особистий страх. А ще мене засмучувала розлука з Денисом. Він їхав назад у своє місто до батьків і побачитися ми зможемо тільки, коли він приїде в гості до бабусі, швидше за все на осінніх канікулах, а може й на зимових. Ми, звичайно, обмінялися номерами телефонів, але дружити на відстані важко. А ще я розуміла, що Денис мені почав подобатися, як хлопець, а не як друг. Нехай мене набагато більше приваблював хлопець зі снів, але Денис багато в чому мені його нагадував, крім кольору очей, тож я почала мріяти про те, що ми одного разу почнемо зустрічатися.

Востаннє ми побачилися з Денисом 27 серпня. Увечері він їхав із бабусею до міста, а вранці наступного дня його забирали батьки. День видався не дуже спекотним, тому замість пляжу ми вибрали прогулянку в лісі. Хотілося втекти від усіх і щоб час зупинився. Ми багато говорили, сміялися, хоча нам обом було сумно розлучатися, адже ми так сильно потоваришували за цей час. Денис зібрав на галявині різноманітних польових квітів і вручив мені букетик.

— На згадку, — він зніяковіло усміхнувся.

Моє серце забилося частіше. Але не через те, що хлопчик подарував мені квіти, а від того, що я відчувала: так уже було. Літо, простенький букетик, перші почуття. В мені все шепотіло: має статися щось більше!