Розділ 5.3

Ніколи такого не було, щоб моя друга душа мовчала. Що б не відбувалося, вона завжди відгукувалася та коментувала. Адже вона не могла зникнути? Ні?.. Є лише один спосіб перевірити.

Я заплющила очі і спробувала уявити хлопця з моїх снів, згадати хоч щось із ним пов'язане. Я вірила, що він не просто образ зі сну, він — моє минуле. Якщо друга душа зникла, мої особисті спогади не будуть заблоковані.

Я змогла уявити лише його блакитні очі, а далі глуха стіна. Виходить, вона все ще тут, але чомусь мовчить.

— Я знаю, що ти чуєш мене! — прошипіла я. — Чого ти ховаєшся? Я тебе чимось образила? Відгукнися!

Я вже почала нервувати, не знаючи, що й думати, як вона нарешті мені відповіла.

«Ти дістала зі своїми хлопцями! — пробурчала друга душа. — Про одного думаєш постійно, з іншим тепер спілкуєшся. Тобі Аліни мало?»

— Ну нарешті! — видихнула я з полегшенням. — Так, мені мало Аліни. Вона мила дівчинка, але вона лише дитина. Мені нудно грати у дитячі ігри весь день.

«Яка ти доросла! — продовжила душа бурчати. — А з хлопчиками не нудно, значить? Невже не можна почекати, коли мої подруги повернуться і почати спілкуватися з ними?»

— Так, мабуть, я справді доросла. Я не почуваюся підлітком. А в тебе якісь проблеми із хлопчиками? Вони тобі чимось не подобаються? Цей Денис начебто непоганий хлопчик. Ти його пам'ятаєш?

«Пам'ятаю», — коротко відповіла вона.

— І? — я зацікавилася. Що ж друга душа від мене приховує? — Покажи мені щось.

Кілька хвилин нічого не відбувалося, друга душа ніби наважувалась, чи варто мені показувати спогад, а потім я побачила, як прийшла разом із бабусею на дачу до бабусі Дениса. Поки бабусі обговорювали свої справи, Денис намагався поговорити зі мною, але я стояла стовпом, боячись вимовити хоч слово. Мені хотілося якнайшвидше втекти, а бабуся все не йшла. Я побачила, що Денис вручив мені кілька цукерок, я пробурмотіла під ніс «дякую» і тільки тоді бабуся нарешті вийшла і ми пішли.

І тут до мене дійшло! Моя друга душа просто соромиться хлопчиків! Я мало не засміялася, але вчасно прикусила язика. Недобре було реготати з бідної дівчинки. Нічого, тепер я їй поможу. Зовнішність у нас із нею цілком приваблива, так що з віком відбою від хлопців не буде, а ось із сором'язливістю треба працювати. Я збентеження не відчувала, мені легко було з хлопчиками спілкуватися, а ось у неї були явні проблеми. Їй безперечно пощастило, що я вселилася в її тіло. Тепер її життя буде набагато легшим.

— Соромишся хлопчиків? — запитала я її обережно.

«Так, соромлюся, — пробурчала друга душа. — А ти, як я бачу, ні».

— А я ні. Це нормально спілкуватися і з хлопчиками, і з дівчатками. Тим паче Денис цілком адекватний. Чи тобі такі, як він не подобаються?

«Та хороший він… — я готова була посперечатися, що якби моя друга душа зараз стояла переді мною в чиємусь тілі, то вона вся залилася б фарбою від збентеження. — Просто я не звикла з хлопчиками спілкуватися…»

— Я тебе навчу. Буду за тебе спілкуватися. Все буде добре, — пообіцяла я їй. — Чи ти хочеш, щоб я відмовилася від рибалки з Денисом?

«Та йди вже, коли хочеш. Тільки мене не чіпай і не клич».

— Гаразд, сиди у своїй мушлі, сором’язлива ти моя, — усміхнулася я.

Сонце вже почало припікати, настав час повертатися на дачу. Аліна, напевно, вже прокинулася, поснідала і хоче йти на пляж. Та і я не проти була освіжитися. Але мені хотілося ще трохи посидіти на березі на самоті, поміркувати. Я дивилася на воду, на ліс, що розкинувся за річкою і думала про своє життя. Своє минуле життя, яке не могла згадати. Я безперечно була старша. Ненабагато, але я точно не була підлітком. Це могло створити проблеми. Я не повинна забувати, що мені всього 13. Я маю відповідати своєму віку. Але як не хотілося бути дитиною!