Розділ 4.6

На знак подяки ми допомогли Зейну з ремонтом його машини, провозившись з нею якраз до вечора.

— Забув уточнити: звертайтеся тільки до світловолосої офіціантки, молоденька така, дуже гарна. Онучка Мартіна та офіціантка з короткою стрижкою вам нічого не скажуть. Думаю, його онучку ти знаєш, Ровене, — додав Зейн перед нашим відходом.

— Дякую, Зейне.

— Удачі!

У «П'яній кішці» надвечір зібралося багато народу, але столик у кутку, який ми облюбували вранці, був вільний. Пообіцявши собі випити не більше двох келихів пива, я зробив замовлення та повернувся за столик. За 10 хвилин нам принесла випивку з їжею світловолоса дівчина. Схоже, це про неї говорив Зейн.

— Хочеш трохи підзаробити? — спитав я офіціантку, коли вона нахилилася, щоб поставити тацю на стіл.

— З двома — подвійна ціна, — тихо відповіла вона, опустивши погляд.

— Що? — всі мої думки були зайняті найманцем, тому я не відразу зрозумів, що вона мала на увазі.

— Дівча вирішило, що ми хочемо з нею розважитися, — реготнув Грегсон.

Я окинув його похмурим поглядом, щоб він заткнувся, і повернувся до дівчини.

— Мені потрібна лише інформація.

— О, перепрошую, — бліде личко дівчини залилося фарбою. — Просто всім зазвичай тільки одне потрібне… Звичайно, якщо я знаю, то допоможу. Що вас цікавить?

— Присядь, — я вказав на вільний стілець навпроти.

Дівчина присіла, а я з цікавістю придивився до її обличчя. Воно здалося мені знайомим. Я точно знав, що в «П'яній кішці» я її раніше не бачив, але ж десь бачив… Де? Я ніяк не міг пригадати.

— Я шукаю одну людину. Він із найманців, повинен тут бувати. Близько 35 років, високий, великий, світле кучеряве волосся та руда борода, на правій щоці шрам. Знаєш такого?

— Це ж Баррі Аксель! — вигукнула дівчина, прикривши рота долонею. Її блакитні очі дивилися на мене злякано.

Чудово. Тепер я знаю хоча б його ім'я.

— Впевнена? — все ж таки я вирішив уточнити.

— Звичайно! — дівчина все ще витріщала на мене свої злякані очі. — Він тут один такий… Примітний… Його всі знають.

— Усі знають, але ніхто про нього не хоче говорити.

— Бояться…

— А ти не боїшся? — здивувався я. Переляк дівчини був такий очевидний, що мені здавалося дивним, що вона розповіла його ім'я.

— Боюся… Але я звикла… Мене він точно не вб'є, а інших може.

— Ти його добре знаєш? — насторожився я. Раптом дівчисько — одна з його подружок? Вона, звичайно, занадто юна, напевно молодша за мене на кілька років, але таким виродкам, як він, ймовірно, тільки такі й подобаються.

— Ох, краще б я його не знала… — дівчина шморгнула носом. А я дивився на її світле волосся і янгольське личко, якому явно не місце ввечері в барі, і все не міг пригадати, де її зустрічав.

— Він тебе кривдив?

— Так, — вона витерла очі рукавом кофти. — Він найгірший із усіх чоловіків, яких я знала…

— Охоче ​​вірю. Він убив мою дівчину, — мені захотілося у всьому їй зізнатися. — Я хочу йому помститися. Він приходить сюди?

— Так, часто.

— Сьогодні був?

— Ще ні. Він учора був, напився страшно зі своїми дружками, тож сьогодні може й не прийти.

— Чорт! — вилаявся я. Що ж мені так не щастить сьогодні? — А ти не знаєш, де він живе?

— От цього не знаю. Додому він мене ніколи не кликав.

— А о котрій він зазвичай приходить у бар?

— Ближче до 9-ї вечора.

— Що ж, дякую за допомогу. Ось, тримай, — я засунув у руку дівчині жменю монет і вона, усміхнувшись, залишила нас.

Я глянув на Грегсона. Він також усміхався.

— Схоже, у нас є невеликий прогресс, так, Ровене?

— Так. Баррі Аксель… Яке ідіотське ім'я…

Повечерявши та допивши пиво, ми пішли назад до Зейна. Сьогодні явно не мало сенсу чекати виродка. Спробуємо щастя завтра. Мені незручно було просити Зейна дати нам притулок на кілька днів, але я не хотів туди-сюди їздити.

— Залишайтеся, скільки потрібно, — Зейн не відмовив нам у допомозі. — Я ж сам живу. Ви мені не завадите. Спати є де. Я завжди готовий підтримати людей у ​​правому ділі. Якщо завдяки вам на одного найманця поменшає — я буду тільки радий.

Наступного дня він з'явився у барі. Мені хотілося в ту ж мить зірватися з місця і придушити його голими руками, але я навіть не ворухнувся. Не таким був мій план. Емоції вбік. Потрібно діяти розважливо. Баррі Аксель прийшов не один, а з компанією в п'ять чоловік, нас з Грегсоном вони б швидко заспокоїли. Я мовчки спостерігав за ним, попиваючи пиво.

— Ми будемо щось робити? — Грегсон виглядав схвильованим.

— А що ми можемо зробити, Шейне? — покосився я на нього. — Двоє проти шістьох і це за умови, що в барі немає інших його друзів. Зараз ми просто спостерігаємо. Думаю, що найкращим варіантом сьогодні буде простежити за ним до його будинку.

Спостерігаючи за Акселем, я помітив, що він постійно чіплявся до тієї світловолосої офіціантки: то по дупі її шльопне, то за талію до себе притягне, то на коліна посадить. Вона зовсім не чинила опір, але й дурню було ясно, що їй не подобається така увага. Дурню, але тільки не Грегсону.

— Може, й нам треба було заплатити їй за це саме? — Грегсон посміхнувся, спостерігаючи за діями Акселя.

— Платити за секс у принципі бридко, Грегсоне, — зло кинув йому, — а користуватися тим, що дівчина у матеріальній скруті і не може здобути потрібні їй гроші іншим способом — ще огидніше.

— Але ж вона така лялечка! Невже тобі…

— Ні, — перебив я Грегсона. — Я ніколи не хотів нікого, окрім Тірші і навряд чи захочу. Якщо покохаєш колись по-справжньому, може, зрозумієш.

Грегсон нічого не відповів. І добре. Я не був у настрої обговорювати цю тему.

Баррі Аксель просидів у барі до 12. Половина його друзів ще залишилися, коли він йшов, решта пішла разом з ним. Шепнувши Грегсону поводитися тихо, я вислизнув слідом за Акселем з бару. Я легко міг підстрелити його тут, але не хотів привертати увагу. А ще хотів помучити його, як він мучив Тіршу. Безшумними тінями ми кралися слідом за нашою жертвою нічною вулицею. О 2-й ночі в Дейвічі починалася комендантська година, краще б до цього часу повернутися додому до Зейна, інакше неприємностей не оберешся.