Розділ 4.4

Пополював я вдало, підстреливши цілих три перепілки, заразом виплеснув весь негатив, що вирував у мені. Мені все ще було погано, але вже не так, щоб присвячувати всі свої дні алкоголю. Тепер я точно готовий до пошуку цієї тварюки. Знайду його, покараю і тоді знову можна буде напитися. Що я робитиму після страти найманця, чим жити і чи взагалі житиму — я поки що не замислювався. Час покаже.

Повертався додому іншим шляхом. Не хотів знову проходити те жахливе місце. Спустився до річки і пішов уздовж неї. Ніколи раніше тут не ходив і приємно здивувався гарною стежкою. Тепер завжди ходитиму нею.

В найближчі дні всі мої думки зайняв найманець. Мені треба було не тільки вистежити його, а й вигадати, куди я його відвезу, коли зловлю. Я не збирався дарувати йому легку смерть, не міг просто підстрелити здалеку. Я хотів подивитися йому в очі, поговорити, хотів, щоб він відчув той біль, що завдав мені і розумів, яке зло він скоїв.

Після нетривалих роздумів я вирішив, що найкраще буде притягти найманця в ту халупу, де він колись зґвалтував Тіршу. З неї все почалося і нею все закінчиться. Буде правильним стратити його там. Нехай перед смертю в нього перед очима буде місце, де він скоїв злочин. Нехай воно піде з ним в інший світ.

Я намітив план дій на аркуші паперу, щоб чітко й ясно розуміти, що мені слід робити та відзначати прогрес. Насамперед я подався до тієї халупи. Потрібно було перевірити чи на місці вона і чи не живе там хто. Місце, звичайно, там дике, недалеко від в'язниці, але такі часто займали злочинці-втікачі та інший непотріб, хоча наближеність до в'язниці мала б їх відлякувати. На щастя, потрібна мені хатина, як і решта розвалюх по сусідству, пустували. Свідки мені точно не потрібні.

Виконавши перший, найлегший пункт плану, я взявся до наступного. Тепер мені треба було знайти найманця. Все, що я про нього знав: зовнішність — а вона в нього була примітна, особливо шрам на щоці, залишений Тіршею — і те, що він працює на карателів у в'язниці біля Дейвіча. Швидше за все він і живе десь поблизу Дейвіча, а може, і в ньому самому, адже ми і там на нього колись натрапили.

Спогади про насильство, заподіяне ним Тірші, знову спливли в моїй пам'яті, обпалюючи душу розжареним вугіллям. Мені хотілося напитися, забутися, вгамувати чимось свій біль, але я пообіцяв собі триматися. Спочатку покараю негідника, потім розслаблюся, зніму стрес.

У Дейвіч я вже поїхав разом із Шейном Грегсоном. Якщо він хоче мені допомогти — нехай допомагає. Нікого іншого я не хотів вплутувати у пошуки найманця. Я не хочу, щоб мої друзі бачили, що я з ним робитиму. Грегсон — інше. Він просто добрий знайомий, який не стане мене засуджувати і на чию думку мені, по суті, начхати.

Ми виїхали з Сентінеля рано-вранці, в холодний туманний день, який не віщував нічого доброго. Я не сподівався, що з першої спроби дізнаюся щось про найманця, але рано чи пізно мені пощастить. Це точно. Зло буде покарано. Інакше й не може бути.