Розділ 3.5

Бабуся з сестрою прийшли якраз в обід. Аліна виглядала саме такою, якою мені її показали у спогаді, тільки замість светра зі штанами на ній була футболка із шортами. Вона на мить завмерла в дверях, розгублено дивлячись на мене, а потім, випередивши бабусю, кинулася обіймати мене.

— Майє! — вона поцілувала мене в щоку. — Я так за тебе переживала!

— Зі мною скоро буде все гаразд, — відповіла я їй, ніяково усміхнувшись. Я не відчувала прив'язаності до сестри, але вона, мабуть, непогана дівчинка. Думаю, згодом ми з нею потоваришуємо.

— Ти мене зовсім не пам'ятаєш? Бабуся Маруся сказала, що ти нічого не пам'ятаєш після аварії, — сестра вмостилася на краєчок ліжка і з надією зазирнула в мої очі. — Я Аліна.

— Трохи пам'ятаю, — Аліна відразу ж заусміхалася. — Я сьогодні згадала, як ми перед Новим роком допомагали бабусі різати салат.

— Ой, класно! Значить, ти незабаром і все інше згадаєш, — Аліна підскочила і, підбігши до бабусі, полізла до неї в сумку. Діставши альбом із фотографіями, вона повернулася до мене. — Ми принесли альбом із фотками за останній рік. Може, ти по них швидше все згадаєш.

— Все може бути, Аліночко, але спочатку Майї треба пообідати.

Бабуся дістала з сумки їжу та розклала у мене на тумбочці. Як і обіцяла, вона приготувала запечену картоплю з яблуками, а ще принесла свіжих помідорів з огірками і, звичайно, чай, а до нього печиво з цукерками. А в лікарні не так уже й погано лежати! Стільки смаколиків приносять, стільки уваги від близьких. Сумно, звичайно, зі зламаною ногою та й не пам'ятати минулого важко, але могло бути й гірше.

Пообідавши, ми поринули у спогади. Аліна показувала фотографії, розповідала з якого приводу вони зроблені, а моя друга душа періодично показувала деякі моменти, пов'язані з фотографіями. Вона не хотіла, щоб я одразу все «пригадала», бо це виглядало підозрілим, але дещо «згадати» дала. Аліна вся світилася від щастя, коли я згадувала черговий момент, пов'язаний з нею, у бабусі теж усмішка не сходила з обличчя.

— Все-таки чудово ти вигадала, ба! — раділа Аліна. — З фотками Майя потихеньку починає все згадувати.

— Так, справді. Напевно, пам'ять треба було чимось підштовхнути.

Аліна дуже не хотіла йти, але бабуся пообіцяла їй, що завтра вони знову прийдуть. За ті кілька годин, що вона провела зі мною, я встигла пройнятися симпатією до сестрички. Вона, звичайно, занадто балакуча, але дуже мила і добра дівчинка. На прощання я поцілувала її в щоку, чим викликала схвалення своєї другої душі.

«Тобі сподобалася Алінка?» — спитала вона.

— Так, вона хороша, — тихо відповіла я.

Заплющивши очі, я прокрутила в голові все те, що «згадала», намагаючись відтворити кожну деталь. Я зазначила, що запам'ятовувала все добре, але все одно не відчувала те життя своїм. Що ж, напевно, достатньо просто пам'ятати. А далі я наживу нових спогадів, уже своїх, і знову полюблю дорогих мені людей. Навіть якщо вони не моїми були. Тепер вони мої. Іншого життя в мене більше нема.

_____________________

Сьогоднішнє оновлення вийшло коротким, бо це кінець 3-го розділу і я не встигла вчора цю частинку дописати до нього. Наступне оновлення, завтра, буде вже більшим. 

Також у мене в телеграм-каналі (На крилах фантазії: https://t.me/annapotii_books) є ілюстрації до цього розділу і попередніх. Заглядайте подивитися! :)

І залишайте відгуки. :) Мені приємна ваша увага.