Розділ 8.2

— Але чому?.. — тихо спитала я, нервуючи так, як ніколи раніше.

Чейз мовчав. Він продовжував роздивлятись темні вулиці Сентінеля, ніби там могла знайтися відповідь. А я… я не знала, як мені її дочекатися! Стояла і дивилася на нього, і вся тремтіла — не від холоду, а від шаленого хвилювання.

— Я давно помітив, що ти інша, — трохи невпевнено, все ще не дивлячись на мене, почав Чейз. — Не така, як Кессі. Серйозніша. Але я вперто сприймав тебе, як малу подружку сестри, — Чейз на мить зупинився, кинув швидкий погляд на мене і знову відвернувся. — Так було, поки ти не зникла. За цей час я багато про що думав.

— Про мене?.. — пискнула я, подумки сердячись на себе за тремтіння в голосі.

— Про тебе, Сіро, — Чейз ледь помітно усміхнувся. Але я помітила! — І дійшов певних висновків.

— Яких?.. — і знову це тремтіння! Та невже я не можу говорити твердо, впевнено?

Чейз знову замовчав, навіть очі заплющив, ніби так йому було легше підбирати правильні слова.

— Що ти вже доросла. І… що ти… мені подобаєшся. І, певен, що я тобі теж… Я бачив, як ти на мене дивишся весь час. Я ж не сліпий.

Час зупинився. Світ перестав існувати. Залишилось тільки моє серце, що голосно гупало в грудях, і його сіро-блакитні очі, що дивилися так уважно, ніби бачили мене вперше. Чейз підійшов ближче, нахилився до мене, торкнувся руки, і я не відсторонилася. Хоч і тремтіла. Але не від страху, а від приємного хвилювання. Невже Чейз зараз мене поцілує? Хоч би ніхто і ніщо нам не завадило!

Ледве я про це подумала, як його губи ледь торкнулися моїх, легко, майже невпевнено. Чейз поцілував мене, і світ наче завмер. Я заплющила очі і подалася назустріч, відповіла йому, майже не думаючи. Я так давно про це мріяла! У мене перехопило подих, а в грудях стало дивно тепло. Серце билося так голосно, що мені здавалось, ніби Чейз міг його почути. А може і справді чув. Байдуже! Хай чує!

Поцілунок був коротким, але справжнім. Ми відсторонилися майже одночасно. Чейз нічого не сказав, але глянув на мене так, що слова не були потрібні. Я дивилася на нього і розуміла, що він також розгублений. Як і я.

Я стояла, не рухаючись, не розуміючи, що робити далі. Мені хотілося усміхатися і плакати одночасно — від радості. Я надто довго уявляла цей момент, щоб повірити, що він справжній. Але все сталося насправді. Це не сон і не моя уява, це реальність! Чейз мене поцілував!

Він вибрав мене. Мене! Ця думка ніяк не вкладалася в голові. Я більше не була маленькою дівчинкою, яка таємно закохана в брата подруги. Я тепер доросла дівчина, яка взаємно подобається хлопцю. Так, подобається! Адже Чейз сам це сказав!

Я смикнула плечима, відчуваючи, як холод пробирається під шкіру. Без обіймів Чейза було так холодно! Він подивився на мене і ніби відчув, що я мерзну, зняв свою куртку і накинув мені на плечі. І обійняв. Мені знову стало тепло. І затишно. А ще — хотілося, щоб ніхто нас не тривожив, щоб весь світ кудись зник і ми залишились в ньому самі. Бо це був такий важливий момент, в якому не було місця для сторонніх. Тільки Чейз і я, і нічне небо, що світило для нас крихітними вогниками зірок.