Розділ 7.3

Зібравшись з духом, я нарешті вийшла з дому. Прохолодний осінній вітерець вмить пробрався під надто легкий одяг, але мені це навіть подобалося. Бадьорить. Наді мною розкинулося небо — темне, з розсипом зірок, воно ніби вітало мене вдома. Я йшла в тіні будинків, але не кралася, як злодійка, я йшла впевненою ходою, тримаючись за Ровена. Його тепла долоня не тільки гріла, але й давала таку необхідну мені підтримку.

Чим ближче ми підходили до бару, тим сильніше я хвилювалась. Стискала долоню Ровена так сильно, що йому, мабуть, було боляче, але він мовчав. Ми вже вийшли на більш освітлену вулицю і на нас почали обертатися. Люди віталися з Ровеном, махали йому, а потім насторожено вдивлялись в моє обличчя. І я не знала, чи то вони дивувалися, що поруч з Ровеном йде дівчина, чи то вони мене впізнали. Я поки що не впізнала нікого.

Перед дверима бара я зупинилась. Розуміла, що довго стояти не зможу — хтось або захоче вийти, або навпаки зайти — але мені була потрібна хоч невеличка пауза. Я глибоко вдихнула, подивилася на Ровена і кивнула, підтверджуючи, що я готова зайти. Ровен відчинив переді мною двері і я зайшла.

В перші секунди нічого не відбувалося — біля входу завжди панувала напівтемрява. Але коли я зробила кілька кроків вперед, на світло, знову тримаючись за руку Ровена, як за рятівне коло, люди почали обертатися і шепотіти.

— Це ж… Та ну! Я ще стільки не випив… Але ж… це вона! — вигукнув чоловік років 40, уважно в мене вдивляючись.

Я теж на нього подивилась і несподівано для себе впізнала в ньому одного зі своїх однокласників. Ми з ним майже не спілкувались, але я його знала і пам’ятала обличчя.

— Ровене, що відбувається?.. — крикнув ще хтось з темного кута. Його обличчя я не могла розгледіти, а за голосом впізнати не вийшло. — Ти що?.. Ти що зробив?..

Чоловік не договорив. Але я чудово розуміла хід його думок. Мабуть, він вирішив, що Ровен провів якийсь чудернацький ритуал і повернув мене у вигляді зомбі. Я не винила того чоловіка. Я б і сама так подумала на його місці.

І тут я побачила Джоану і дядька Неда. Вони стояли за барною стійкою, про щось весело говорили, Джо робила комусь коктейль, а потім… Вони побачили мене. На мить застигли, коктейль випав у Джо з рук і, впавши на барну стійку, розбився, заливаючи її чимось солодким і міцним. В наступну мить Джо вже бігла до мене, відштовхуючи людей, що необачно стали на шляху в цієї блискавки, а дядько Нед біг за нею.

— Тірше?.. — Джо зупинилась в кількох кроках від мене. Вона дивилась на мене з сумнівом, ніби боялась, що я видіння, яке може розтанути від одного лише дотику чи навіть легкого подиху.

— Привіт, Джо, — я широко усміхнулась. — Дядьку Неде, як справи?

А що я ще могла сказати?

— Ти… ти справжня?.. — Джо несміливо простягнула до мене руку, але так і не торкнулася.

— Справжнісінька!

Я сама торкнулася руки Джо, а потім рвучко її обійняла. Відчувши, що я реальна, Джо міцно мене обхопила у відповідь і схлипнула, ховаючи обличчя в моєму волоссі. За мить я вже відчула міцні руки дядька Неда на своїх плечах. Кілька хвилин ми так і стояли — обіймались на очах у всього бару, а потім Джо з дядьком Недом мене відпустили.

— Це взагалі як? — дядько Нед нарешті знайшов, що сказати. — Я не розумію. Ми ж тебе… твій прах… розвіяли за вітром.

— А ніхто не розуміє, — я повернулась до Джулз, яка разом з Сірою стояла трохи осторонь, і махнула їй, щоб підійшла ближче. — Джулз, твій вихід.

Я думала, вона підійде до нас і швиденько все розповість Джоані і дядьку Неду, але вона підійшла до сцени і взяла мікрофон.

— Ви, певно, здивовані тим, що зараз побачили, — почала вона і в барі в ту ж мить запанувала гробова тиша. — Але всьому є своє пояснення. Перед вами Тірша Тоу — знову жива завдяки складному шаманському ритуалу. Якщо вам цікаві будуть деталі — звертайтеся, я поясню. А якщо коротко, то тепер вона така ж жива, як і ми. Тірша більше не мертва, вона не зомбі, не підробка і не галюцинація. Вона пройшла трансформацію і повернулася, бо її душа прагнула бути з нами.

Джулз замовкла. Ще кілька секунд в барі панувала тиша, а потім її розрізали два жіночих голоси, які одночасно викрикнули моє ім’я. Я навіть не встигла обернутися, як мене знову згребли в обійми — цього разу мої подружки, Кара і Віллоу.